Добавить в закладки
 
Наши группы в социальных сетях          





Дисциплина: История и исторические личности
Вид работы: реферат
Язык: украинский
Особливости административно-териториального подилу польських земель. Политични та социально-економични аспекти ставлення росийського уряду до польськоСЧ шляхти. Основни риси фильваркового господарства. Досягнення польськоСЧ интелигенциСЧ в наукових галузях.
ДРУГИЕ ДОКУМЕНТЫ:
ЛИТЕРАТУРА ПО ДИиИПЛИНЕ: История и исторические личности

История отечества. Курс лекций
История. Справочник для подготовки к ЕГЭ
Цивилизации Древнего Востока
Словарь исторических терминов
История нового времени

Змист

  • Вступ
  • Роздил РЖ. РЖмперська политика щодо польськоСЧ шляхти
    • 1.1 Особливости административно - териториального подилу польських земель
    • 1.2 Магнатський стан
    • 1.3 Головни политични та социально -економични аспекти ставлення росийського уряду до польськоСЧ шляхти
  • Роздил РЖРЖ. Еволюция економичного становища польськоСЧ шляхти
    • 2.1 Основни риси фильваркового господарства
    • 2.2 Магнатське землеволодиння
    • 2.3 Особливости розвитку шляхетськоСЧ промисловости
  • Роздил РЖРЖРЖ. Польсько-шляхетська культура
    • 3.1 Загальни чинники впливу на формування польсько - шляхетськоСЧ культури
    • 3.2 Досягнення польськоСЧ интелигенциСЧ в галузи техничних природничих и техничних наук
    • 3.3 Внесок польськоСЧ интелигенциСЧ у розвиток гуманитарних наук
  • Висновок
  • Список використаноСЧ литератури
Вступ

Так розпорядилася доля, що на протязи всього свого иснування двох держав, история УкраСЧни та Польщи тисно переплиталася и складала СФдиний организм, насамперед з огляду на багатовикове переплетиння историчних доль украСЧнцив и полякив, розуминня непростих сюжетив СЧхних взаСФмин, яки важким тягарем видклалися в свидомости обох народив и подекуди заважають дивитися в майбутнСФ.

На нашу думку, важливо зосередити увагу на актуальности даноСЧ теми, яка полягаСФ у визначенни тогочасного становища польськоСЧ шляхти для СЧСЧ подальшого розвитку та необхидности розуминня сучасниками историчних коренив политичних та социально - економичних процесив на териториСЧ тогочасноСЧ польськоСЧ держави.

Ми ставимо за мету з'ясувати яку политику проводили уряди краСЧн-загарбниць видносно шляхти, видилити основни критериСЧ еволюциСЧ економичних видносин польськоСЧ шляхти та з'ясувати досягнення польсько-шляхетськоСЧ культури.

Хронологични рамки дослидження охоплюють период другоСЧ половини ХРЖХ - першоСЧ половини ХХ ст.

Якщо вести мову про териториальни межи дослидження, то вони охоплюють териториСЧ польських земель, яки входили до складу РосийськоСЧ, ПруськоСЧ империй та Австро-Угорщини.

Як не дивно, незважаючи на давнСФ сусидство й таки ж давни стосунки, украСЧнська историография ни в минулому, ни тепер не спромоглася подати власне украСЧнську версию польськоСЧ историСЧ. Праци з окремих проблем историСЧ Польщи писали ще М.1. Костомаров, потим М.С. Грушевський, С. Томашивський та инши знани украСЧнськи дослидники. У радянськи часи було пидготовлено посибники з "РЖсториСЧ пивденних и захидних слов'ян", а також, перекладено украСЧнською праци деяких росийських авторив (О.Я. Манусевича). Але тодишнСФ идеологичне й политичне спрямування обмежувало обриСЧ неупередженого погляду на Польщу и польську шляхту, а велика килькисть питань ними взагали обходилася. Що гирше, и радянська, и давня украСЧнська литература в силу тих чи инших обставин спотворювали минулу дийснисть на догоду интересам национальноСЧ, класовоСЧ чи иншоСЧ боротьби. Образ поляка в ний неодминно асоциювався з паном-шляхтичем и загарбником-експлуататором УкраСЧни Така литература, на жаль, в бильшости закриплювала в свидомости читачив ци стереотипи.

Тут слид згадати загальни праци з историСЧ Польщи, яки бильш менш висвитлюють проблему польськоСЧ шляхти, СЧСЧ взаСФмовидносини з урядами краСЧн. (История Польши. - М., 1956. - Т. 2; РЖстория пивденних та захидних слов'ян. - К., 1987; Краткая история Польши. С древнейших времён до наших дней. - М., 1993; Миллер И. Исследования по истории народов Центральной и Восточной Европы ХРЖХ в. - М, 1980; Новая история 1640 - 1870 . - М., 1986, Зашкильняк М.Г. РЖстория Польщи. - Львив, 2002).

Важливими також вбачаються праци, обСФктом дослидження в яких, стали еволюция економичних видносин польськоСЧ шляхти та социальни питання зазначеного периоду (Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953; Социальная структура общества в ХРЖХ в. Страны Центральной и Юго - Восточной Европы. - М., 1982; Обушенкова Л. Королевство Польское в 1815 - 1830 гг. Экономическое и социальное развитие. - М., 1979; Польша на путях развития и утверждения капитализма: Конец ХVРЖРЖРЖ - 60-е гг. ХРЖХ в. - М., 1984;).

Безумовно, кожна з цих розвидок, не являСФ собою изольовану характеристику саме зазначеного периоду, а висвитлюСФ, хоча деяки и в менший мири историчний розвиток Польщи, а подають загальну всебичну картину подий, що обумовили взаСФмозалежнисть суспильно - политичних процесив в ризних частинах подиленоСЧ Польщи.

Проте и в давнину, и сьогодни життя людей, як украСЧнцив и полякив, так и инших народив николи не обмежувалося политичною боротьбою й идеологичним протистоянням. Бильше того, для пересичного украСЧнця й поляка вони були питаннями значно менш значними ниж труднощи повсякденного життя и проблеми свого краю. ВзаСФмини миж поляками и украСЧнцями завжди були набагато ризноманитнишими, ниж це може здатися на перший погляд. Не тильки нови политични реалиСЧ - незалежни УкраСЧна й Польща в Центрально-Схидний РДвропи та СЧх роль у формуванни обрисив Старого континенту, а й нова интелектуальна атмосфера, що поступово починаСФ утверджуватися в посткомунистичних краСЧнах, тривалий час видсторонених вид поступу наукових идей свитовоСЧ гуманистики, вимагають перегляду усталених поглядив на тих. хто живе поряд, ближче чи дещо дали. Образ "ворога" або "неприятеля" повинен поступитися мисцем образу "иншого", який СФ ничим не гирше власного. А щоб так сталося, треба насамперед видкинути й неупереджено подивитися й зрозумити, як и чим жили ци "инши" впродовж историчних епох, кожна з яких мала своСЧ усталени уявлення, прагнення и приоритети. Треба спробувати з'ясувати, чому и як минули поколиння сприймали сучасну СЧм дийснисть, визначали в ний своСФ мисце, народжували дитей, вирощували пшеницю й створювали неповторна культуру.

Отже, сподиваСФмось, що здийснення системного анализу усього иснуючого литературного материалу у поСФднанни з об'СФктивною оцинкою подий из зазначеноСЧ проблематики, яке побудоване на принципи историзму, надасть можливисть досягти поставленоСЧ мети даного дослидження.

Роздил РЖ. РЖмперська политика щодо польськоСЧ шляхти

1.1 Особливости административно - териториального подилу польських земель

Об'СФктом дослидження дипломноСЧ роботи СФ та частина СхидноСЧ РДвропи, яку прийнято називати Польщею, яка за административно-териториальним подилом на середину XIX ст. була виднесена до РосийськоСЧ, Австро-УгорськоСЧ та ПруськоСЧ империй. З'ясування питання про змини в административно-териториальному подили викликане необхиднистю поривняльно-историчного анализу, який можливий лише при складанни динамичних рядив в идентичних териториальних межах. Тому коротко розглянемо административно-териториальни змини, яки видбулися на визначений териториСЧ у хронологичних рамках дипломноСЧ роботи.

В самий розпал росийсько-турецькоСЧ вийни 1768-1774 Прусия, Росия та Австрия здийснили перший роздил Польщи. Вин видбувся в 1772 и був ратификований сеймом пид тиском окупантив в 1773. Польща уступила АвстриСЧ частину Помор'я та КуявиСЧ (виключаючи Гданськ та Торунь) ПрусиСЧ; Галицию, Захидне Подилля та частину МалоСЧ Польщи; схидна Билорусия и вси земли на пивночи вид ЗахидноСЧ Двини и на схид вид Днипра видишли до РосиСЧ. Переможци встановили для Польщи нову конституцию, яка зберигала "либерум вето" та вибирну монархию, й створили Державну раду з 36 виборних членив сейму. Роздил краСЧни пробудив суспильний рух за реформи та национальне видродження. В 1773 було розпущено Орден СФзуСЧтив та створена комисия по народний освити, метою якоСЧ стала реорганизация системи шкил та училищ. Чотириричний сейм (1788-1792), який очолював Станислав Малаховськи, РЖгнат Потоцький та Гуго Коллонтай, 3 травня 1791 прийняв нову конституцию. За циСФю конституциСФю Польща ставала спадковою монархиСФю з министерською системою виконавчоСЧ влади та парламентом, який обираСФться кожни два роки. Принцип "либерум вето" та инши порядки видминялись; миста отримали административну та судову автономию, а також представництво в парламенти; селяни, влада шляхти над якими зберигалась, розглядались як стан, який знаходиться пид державним протекторатом; були прийняти заходи, яки пидготували видмину крипацького права й организацию регулярноСЧ армиСЧ. Нормальна робота парламенту та реформи стали можливими лише потому, що Росия була притягнена у вийну зи ШвециСФю, а Туреччина пидтримала Польщу. Однак проти конституциСЧ виступили магнати, яки утворили Тарговицьку конфедерацию, за проханням якоСЧ в Польщу увийшли вийська РосиСЧ и ПрусиСЧ.

23 сичня 1793 Прусия й Росия здийснили другий роздил Польщи. Прусия захопила Гданськ, Торунь, Велику Польщу й Мазовию, а Росия - бильшу частину Литви й Билоруси, майже всю Волинь та Подилля. Поляки боронились, але були розбити, реформи Чотириричного сейму були скасовани, а частина Польщи, що залишилася, перетворилася в марионеточну державу. В 1794 р. Тадеуш Костюшко очолив масове народне повстання, яке закинчилося поразкою. Третий роздил Польщи, в якому приймала участь и Австрия, був здийснений 24 жовтня 1795; писля цього Польща як самостийна держава перестала иснувати на политичний карти РДвропи.

В результати роздилив до царськоСЧ РосиСЧ видийшли литовськи, билоруськи, украСЧнськи земли зи значною килькистю польського населення; Австрия, окрим пивденноСЧ малоСЧ Польщи разом з Краковом та пивничноСЧ з Люблином, захопила захидноукраСЧнськи земли зи Львом та Галичем. Прусия анексувала Велику Польщу, Короливську Прусию, а також значну частину МазовиСЧ, включаючи Варшаву. Таким чином, етнични польськи земли опинилися пид владою АвстриСЧ та ПрусиСЧ.

При першому, другому та третьому роздилах Речи ПосполитоСЧ до РосиСЧ видийшло биля 462 тис. кв. км. териториСЧ та 5,5 млн. населення, до АвстриСЧ - 129 тис. кв. км. и 4 млн. чоловик, до ПрусиСЧ - територия, яка перевищувала 131 тис. кв. км. и населення в 2,6 млн. чоловик.

У видповидности з трактатом 1795 р. назва тАЮпольське короливство" було тАЮраз и назавжди спрощено". Гарантом цього стала Прусия, який, як вже зазначалося.

В 1866 р. була здийснена реформа административного дилення Короливства. Було створено 10 губерний та 85 повитив. Вони складали Варшавське генерал - губернаторство. Польське короливство стали називати Привислянським краСФм, чим пидкреслювалася його инкорпорация з росийською империСФю. Це дилення з невеликими зминами збереглося до 1912 р., коли з частини СедлецькоСЧ губерниСЧ, яка була спрощена, и люблинськоСЧ створили нову Хелмську губернию, яка складалася з восьми повитив. Вона була виключена зи складу Варшавського генерал - губернаторства и пидлягала безпосередньо Петербургу. Це викликало протести з боку полякив.

Польськи земли, яки знаходилися пид владою ПрусиСЧ, входили до складу наступних провинций: Схидна Прусия, Захидна Прусия, тобто короливська Прусия, Велике Познанське Князивство (писля 1850 р. ця назва з официйноСЧ номенклатури зникла), Помор'я (тобто Захидне), Бранденбург, Силезия. В результати реформ, здийснених в 1815-1820 та наступних роках, провинциСЧ були роздилени на регенциСЧ, а ти на уСЧзди.

Галиция складала одну з так званих краСЧн АвстрийськоСЧ корони. Спочатку вона була роздилена на 19 округив, яки називалися циркулами. В 1846 р. в ГалициСЧ було введено нове дилення на 74 уСЧзди, яки називалися також старостами. РЗх килькисть в 1908 р. зросла до 79, в тому числи два миста - Краков та Львив - були видиленими миськими повитами. Частина ГалициСЧ на захид вид Сяну називалася Захидною ГалициСФю, а частину, розташовану на схид вид циСФСЧ рички, з переважно украСЧнським населенням - Схидною ГалициСФю.

1.2 Магнатський стан

Яскравою особливистю суспильного утрою Речи ПосполитоСЧ була безпрецедентна для РДвропи багато чисельнисть привилейованого стану. До середини ХРЖХ ст. майже не кожен десятий житель держави вважався шляхтичем. Шляхта в Польщи в ризни промижки часу нараховувала до пивмильйона чоловик, яки складали 8%, а в МазовиСЧ навить биля 20 % всього населення.

Найбильш активною групою в середини шляхетського стану була середня шляхта. РЗСЧ найбильш видни представники, яки досягли високих посад та майна, ставали неридко тАЮновою" олигархиСФю. Цей рух новоСЧ аристократиСЧ ослаблював середню шляхту, але вона продовжувала видигравати провидну роль.

До роздилив Польщи майнови та политични права шляхти продовжувалися укриплюватися. Осилий шляхтич був СФдиним повноправним громадянином Речи ПосполитоСЧ. Польська шляхта, яка вибирала короля, затверджувала закони, податки, ототожнювала себе з нациСФю, з якоСЧ виключалися инши стани. Так становилося поняття тАЮшляхетськоСЧ нациСЧ". До неСЧ видносилася литовська, билоруська, украСЧнська шляхта, виключались польськи селяни та мищани.

РЖнша шляхта - це сира маса ризного ривня заможности та звання. РЖснувала шляхта загродова (дрибнопомисна), яка володила господарством селянського типу та власноручно обробляла землю. Особливо часто можна було побачити людину з саблею, яка йде за плугом, в МазовиСЧ, та Пидляшши. Цих шляхтичив-пахарив николи не кидало почуття переваги над сусидами-хлопами та видризняла вражаюче несприймання всього нового. Поряд з цим иснував прошарок шляхти, який не мав земельноСЧ власности. Його називали шляхтою-голотою (голитьбою).

Шляхта, яка намагалася шукати протекциСЧ, об'СФднувалася навколо магната. З падинням авторитету державноСЧ влади магнат забезпечував шляхти захист СЧСЧ життя та майна, а й досить часто и утримання в замину за службу в латифундиСЧ або в його вийську. Служилий шляхтич присягав своСФму володарю через рукостискання, тому його називали рукодайним слугою. Потрапляла в залежнисть вид магнатив також частина середньоСЧ шляхти, яка збиднила в наслидок вийн. Найбильш частою формою залежности середньоСЧ шляхти була аренда села або фильварка в магнатських латифундиях. Та шляхта, яка не пидпала в материальну залежнисть вид магната, опинялася пид СЧх политичним впливом. Час вид часу проявлялася пид час деяких конфедераций опозиция проти панування магнатив, однак сили були вже на боци останних.

Не дивлячись на те, що особливий магнатський стан конституювалось по воли Габсбургив лише австрийський частини польських земель, ще в Речи Посполитий поняття тАЮшляхта" не тильки не розповсюджувалось на магнатив, але и використовувалось для позначення СЧх политичного антипода. Згидно законодавства останних рокив иснування Польсько-ЛитовськоСЧ держави, незаможни шляхтичи були позбавлени права голосу на сеймиках.

1.3 Головни политични та социально -економични аспекти ставлення росийського уряду до польськоСЧ шляхти

Так исторично склалося, що поляки жили на УкраСЧни набагато давнише, ниж росияни. У XVI i XVII ст. вони брали участь у колонизациСЧ украСЧнського пограниччя, и хоч пид час повстання 1648 р. СЧх вигнали з Ливобережжя, СЧм вдалося зберегти свий контроль над Правобережжям. Цей регион вони розглядали к невид'СФмну частину Польщи навить писля його приСФднання до РосийськоСЧ империСЧ у 1795 р. Великий плив полякив на Правобережжи, звичайно ж, не залежав тильки вид СЧхньоСЧ килькости: в середини ХРЖХ ст. СЧх наличувалося лише 500 тис., а СЧхня частка в населенни УкраСЧни впала з 10% у 1795 р. до 6,4% у 1909 р. величезна вага полякив на Правобережжи насамперед зумовлювалася багатством и впливом СЧхньоСЧ елити. У 1850 р. близько 5 тис. польських землевласникив володили 90% земли та 1,2 млн. крипакив цього региону. Правобережжя, де зосереджувалося 60% усього дворянства УкраСЧни, лишалося твердинею старих порядкив. На приклади даного региону хотилося б охарактеризувати основни риси политики росийського имперського уряду по видношенню до польського населення и шляхти зокрема.

Писля придушення польського национально-визвольного повстання 1863-1864 рр. розпочинаються хвили жорстоких репресий, яки стали справжним дев'ятим валом. Обмеження национальних и культурних прав польського народу досягло критичноСЧ межи. Усе було спрямоване на русификацию польських земель з тим, щоб з часом и самого слова тАЮполяк" не було чути.

Особливо жорсткий режим щодо польськоСЧ национальноСЧ меншини був встановлений в захидних губерниях росийськоСЧ империСЧ, куди ходили й три губерниСЧ Пивденно-Захидного краю - КиСЧвська, Волинська та Подильська, тобто фактично вся Правобережна УкраСЧна, крим СЧСЧ Пивдня. Царське самодержавство всима можливими способами намагалося витиснити звидти полякив, а вакуум заповнити росиянами, коротше кажучи, одних колонизаторив заминити иншими.

Звичайно, справжни плани щодо полякив царизм старанно маскував. Писля постання 1863 р. Олександр РЖРЖ своСЧм рескриптом обицяв видновити ряд СЧх вольностей и прав, а насправди ж проводилася послидовна политика, спрямована на повну ликвидацию залишкив як громадських, так и национальних прав польського народу.

Царським повелинням вид 27 травня 1864 р. в захидних губерниях, включаючи Правобережну УкраСЧну, полякам и навить особам, одруженим з польками, було заборонено займати административни посади. Воно залишалося в сили аж до революциСЧ 1917 р., принаймни в пивденно-Захидному краСЧ, що пидтверджувалося розпорядженнями й конкретними диями царських властей в цьому напрямку. Всих полякив в установах заминили росиянами, и надали перших туди не допускали. Граф Грохольський, наприклад, у 1880 р. був обраний почесним мировим суддею ВинницькоСЧ округи ПодильськоСЧ губерниСЧ, але йому було видмовлено стати ним через польське походження.

З 1864 р. в Пивденно-Захидному краСЧ було заборонено не лише друкувати, а й продавати будь-яки книги польською мовою, в тому числи буквари, календари. Хоча пизнише вид циСФСЧ заборони були певни видступи, категорично було пидтверджено проваджену ще до польського повстання 1863 р. заборону вживати усих установах польську мову, вести нею будь-яку документацию, навить приватних маСФтках не дозволялося вживати СЧСЧ в розмовах из селянами и в розрахунках з ними.

Залишалася в сили введена ще писля поразки повстання 1830 р. заборона робити будь-яки вивиски и написи польською мовою, включаючи об'СФкти торгивли, побутового обслуговування тощо.

Щоправда, розпорядження вид 8 грудня 1865 р. про заборону встановлення вивисок и написив польською мовою в магазинах Указом Миколи РЖРЖ вид 12 грудня 1904 р. було скасоване. Однак на мисцях не в миру послужливи високи мисцеви начальники продовжували гнути стару линию и навить при цьому ще й перегинали палку. Так, 18 вересня 1909 р. подильський губернатор Ейлер видав циркуляр, яким начальникам полициСЧ ставилося в обов'язок не допускати в повитах вивисок не тильки польською мовою, а й навить змишаних (польською и росийською) текстив, заминити СЧх скризь вивисками виключно росийськими. КиСЧвському генерал-губернатору довелося дещо поправити запопадливого администратора и скасувати його ришення.

Рука полициСЧ безцеремонно втручалася й приватне життя полякив, якщо там помичались якись национальни мотиви. Так, у 1868 р. На помищикив Житомирського повиту РД. Совинську и сим'ю Пшиборовських було накладено штраф за зберигання польських писень, наявнисть у них фотографий осиб, одягнутих национальний одяг. РЖ таки випадки були не поодиноки.

У своСФму жорстокому намири задушити все польське царськи власти доходили до абсурду. Кучерам и берейторам, наприклад, було заборонено вживати кинську пряж, яка називалася тАЮкракивськи хомути", оскильки Кракив - польське мисто, а отже, назва хомутив могла б комусь нагадувати про Польщу. За самими кучерами та иншою прислугою в пивденно-захидному краСЧ у польських домах було встановлено нагляд полициСЧ.

Полицейський режим щодо полякив тривав з певними нюансами аж до революциСЧ 1917 р. Запровадив його император Микола РЖ, неухильно продовжував Олександр РЖРЖ, дали - його син Олександр РЖРЖРЖ. Минялися цари, проте ничого не зминювалося в правовому становищи полякив.

У 1894 р. помер росийський император Олександр РЖРЖРЖ. Всю квинтесенцию його державности щодо полякив з похвальною грамотою и видвертистю висловив губернатор ВолинськоСЧ губерниСЧ Суходольський у своСФму тАЮвсеподданейшем отчете" Миколи РЖРЖ за 1894 р. На початку свого ричного звиту вин звинувачував полякив, яки тоди значно переважали на Волини, в тому, що вони недостатньо висловлювали почуття тАЮнеподдельного сочувствия народному руському горю" у зв'язку зи смертю Олександра РЖРЖРЖ.

Але не краще стало СЧм жити и за наступного, останнього царя Миколи РЖРЖ. Як зазначав билоруський академик П. Горин у своСЧй доповиди на Мижнародному конгреси историкив у Варшави в 1933 р. тАЮполитика Миколи РЖРЖ в ХХ ст.. щодо пригноблення Польщи неухильно продовжувала традициСЧ росийських императорив Олександра РЖРЖ й Олександра РЖРЖРЖ - цих душителив польськоСЧ культури. Деяки послаблення наступили лише писля революциСЧ 1905 р., але вони були дуже незначни, в цилому ця политика залишалася такою, як ранише - жорстокою и дискриминацийною.

В епоху розвитку капиталистичних видносин та становлення нового суспильного ладу в РосиСЧ, певни демографични змини не могли, звичайно, не позначитися и на полякив, яки мешкали в украСЧнському сели.

В социальному плани серед польського сильського населення в УкраСЧни спостеригалася велика строкатисть. Це - и безземельна та малоземельна биднота, и заможни селяни, и дрибна, середня та великоземельна шляхта. Що ж до польського селянства, то воно (як и украСЧнське) було СФдиною социальною групою, яка щось виграла вид повстання 1863 р. Рич у тим, що налякани царськи власти намагалися привернути на свий бик селянство ПравобережноСЧ УкраСЧни, дещо обмеживши апетити шляхтичив-помищикив (в абсолютний бильшости це були польськи шляхтичи-помищики). Так, у КиСЧвський губерниСЧ на початку 60-х рр. поляки-шляхтичи становили 87% всиСФСЧ килькости шляхтичив-помищикив, на Подилли - 89%, а на Волини - вже 93%. Всього на Правобережжи наличувалося 4,9 тис. польських шляхтичив-помищикив чоловичоСЧ стати. За даними Г. Марахова, вони володили 4262,6 тис. душ селян (а всього крипакивздесь було 3040,2 души) и 9/10 усиСФСЧ земли. Водночас на Ливобережний УкраСЧни поляки становили лише близько 1% всих шляхтичив-помищикив, и таке спиввидношенняздесь залишалося до самого кинця ХРЖХ ст. и початку ХХ ст. РЖнши, щоправда, цифри давав у свий час П.П. Чубинський, який спирався на статистични материали та инши польськи джерела. Польськи шляхтичи-помищики, за його даними, мали на Волини 2887 маСФткив, де наличувалося 817,3 тис крипосних селян (18/19 усиСФСЧ килькости крипосних), на Подилли - 1194 маСФтки (а в них - 931 тис. крипакив - 6/7) и 90% земли, на КиСЧвщини - видповидно 1412 маСФткив (896,2 тис крипакив - СХ) и 85% всиСФСЧ земли. Отже, загалом килькисть крипакив досягла 2644,5 тис. Ця цифра, як бачимо, истотно видризняСФться вид наведеноСЧ Г. Мараховим.

У перший половини ХРЖХ ст.. численний в Пивденно-Захидному краСЧ прошарок дрибноСЧ польськоСЧ шляхти приписали в так звани однодвирци. За останньою перед скасуванням крипосного права (1859 р.) ревизиСФю,здесь наличувалося 98, тис. душ чоловичоСЧ стати однодвирцив, яки проживали на помищицьких землях. Це без рахування тих, що мешкали на державних землях, а таких, за припущеннями Лисевича, наличувалося близько 25 тис., бо у всих 9 -ти захидних губерниях СЧх було 29,6 тис. душ, а тих, яки мешкали на помищицьких землях в Пивнично-Захидному краСЧ, - 10,5 тис.

У 1866 р. стан однодвирцив в империСЧ було скасовано, а 13 лютого 1868 р. урядовим ришенням були видани тАЮПравила для слияния образовавшихся из польской шляхты однодворцев и граждан западных губерний" з иншими, як сказаноздесь тАЮгородскими и сельскими обывателями". Тих однодвирцив-полякив, яки мешкали в сильський мисцевости, остаточно приписали до розряду селян, але не до окремих сил, а до волостей, перевивши СЧх до стану так званих вичних чиншовикив. Частину однодвирцив було, на видмину вид першоСЧ половини столиття, добровильно переселено на пустуючи земли в степови губерниСЧ. Так, того ж 1868 р. 1240 симей переселили в Таврию, виплативши СЧм невелику материальну допомогу - по 55 крб. на одну сим'ю.

Селянська реформа 1861 р. залишивши помищикив, в тому числи й польських, без крипакив все-таки певною мирою ослабила СЧх могутнисть. Видомо, однак, що политику визначаСФ економика, тобто ти, в чиСЧх руках знаходяться засоби виробництва, зокрема земля. (С) Информация опубликована на 5ro4ka.ru
На Правобережний УкраСЧни вона, великою мирою и дали перебувала в руках польських шляхтичив-помищикив. ПолитичноСЧ влади вони вже не мали, але мали владу економичну, що не менш важливо. Це, звичайно, добре розумив и царський уряд. РЖ писля 1863 р. вин особливо наполегливо намагався ослабити польське землеволодиння в УкраСЧни, (як, до речи, и в билоруси та Литви). Писля придушення повстання розпочалася конфискация земель полякив, яки були до нього причетни. Протягом десяти рокив на Правобережний УкраСЧни було секвестровано понад 140 шляхетсько-помищицьких маСФткив. Загальна ж площа конфискованоСЧ шляхетсько-помищицькоСЧ, селянськоСЧ и церковноСЧ земли становило понад 132 тис. десятин.

На компенсацию видаткив, пов'язаних з репресивними заходами (утримування арештантив та СЧх охорона, судови витрати, оплата чиновникив) був встановлений специальний податок. Спочатку вин становив 10% ричного прибутку землевласника, а згодом - 5%. Його сплачували переважно польськи шляхтичи-помищики (росийськи та украСЧнськи, якщо и платили, то пивтора рази менше). Всього ж протягом 1863 - 1865 рр. з них було стягнуто понад 4 млн. крб.

Однак цим справа не обмежилась. 10 березня 1864 р. був виданий закон про пильгове набуття особам росийського походження земель и приватних маСФткив в 9-ти захидних губерниях. Згидно з ним на пильгових умовах и за низькими цинами уряд продавав державни земли росийським помищикам, переважно чиновника Пивденно-Захидного краю. До рук росийських и украСЧнських помищикив перейшла також частина конфискованих земель польськоСЧ шляхти - учасникив повстання.

Якщо в 1861 р. польський шляхти належало на Правобережжи 89% всиСФСЧ приватновласницькоСЧ земли, то в 1901 р., за даними Теплицького В., який СЧх наводить на основи тАЮВсеподданейшего отчета Киевского, Подольского и Волынского генерал-губернаторства по вопросу о земледелии на первое января 1901 г." - лише 47% (3030,2 тис. десятин). Решта приватновласницькоСЧ земли перейшла до рук росийських и украСЧнських помищикив, купцив та заможних селян.

Цилий ряд законив обмежував польське землеволодиння в дев'яти захидних губерниях, включаючи й Правобережну УкраСЧну. Так, височайшими повелиннями вид 10 липня 1864 р. и 10 грудня 1865 р. особи польського походження були позбавлени права придбавати в цих губерниях помищицьки маСФтки будь-яким иншим способом, крим наслидування в спадщину. 27 грудня 1884 р. знову ж таки височайшим повелинням акционерним компаниям и товариствам було дозволено купувати в цих губерниях поземельну власнисть розмиром не бильше як 200 десятин. Ще через два роки - 1 листопада 1886 р. - генерал-губернаторам було надано право на СЧх розсуд видавати або не видавати особам як росийського, так и неросийського походження дозвил на купивлю в цих губерниях земель.

Дискриминацийни обмеження для польськоСЧ шляхти у 9-ти захидних губерниях були дещо пом'якшени императорським указом вид 1 травня 1905 р., тобто лише пид натиском революциСЧ. Що розпочиналася в РосиСЧ. Згидно з цим указом зберигав свою силу закон вид 4 березня 1899 р., за якими шляхтичи й мищани польського походження, уродженци Пивденно-Захидного краю, що особисто займалися землеробством и жили в умовах селянського побуту, могли купувати землю. Однак разом з тиСФю, яку вони же мали, розмири СЧх надилив не могли перевищувати 60-ти десятин на сим'ю. Крим того, указ вид 1 травня 1905 р. надавав право полякам купувати землю у росиян, нимцив для ликвидациСЧ черезсмужжя, для обмину на инши угиддя, для промислових цилей (в останньому випадку також не бильше 60-ти десятин на сим'ю). Щоправда, щоб зробити це потрибно було дистати дозвил генерал-губернатора, а це було надто складно. Спочатку властям треба було зибрати, як сказано в укази, дуже докладни видомости про покупця ( а вони збиралися на мисцях), потим губернатор мав викласти своСЧ миркування щодо змисту клопотання, пидкриплени официйними планами мисцевости з позначенням дилянок, що купуються, та СЧх мисцезнаходженням видносно садиби прохача.

Загалом же роблячи невеличкий висновок, зазначимо, що безумовно, згадани вище заходи царського уряду дещо ослабили польське шляхетсько-помищицьке землеволодиння на правобережний УкраСЧни, але зовсим його не пидирвали. Так, на початку 70 - х рр. польськи шляхтичи володили, за даними П.Чубинського, шистьма мильйонами десятин земли. За земельним переписом 1905 р. картина земле власництва виглядала так:

Характер землеволодиння

килькисть землевласникив

килькисть десятин земли

польське

6056

2306058

Укр.помищицьк.

19150

369695

Рос.помищицьк.

2154

233597

Як видно з таблици, на початку ХХ ст. поляки володили 1/5 всиСФСЧ земли и 46% помищицькоСЧ земли. Про килькисть земельних володинь у них даСФ уявлення наступна таблиця:

землевласники

Килькисть землевласникив

Килькисть СЧхньоСЧ земли

Килькисть земли в середньому на одного землевласника

В % до всих землевласникив циСФСЧ категориСЧ

В % до всиСФСЧ земли в руках землевласникив циСФСЧ категориСЧ

Велики

21124

02210

1036

45,8

48,8

Середни

1760

74662

42

22,7

26,6

Дрибни

2172

29186

13

14,2

15,1

Як бачимо доминували велики землевласники, до якихздесь виднесено тих, хто володив землею вид 50 десятин и бильше. У Волинський губерниСЧ, зокрема, вони мали понад 961 тис. десятин земли з СЧСЧ загальноСЧ площи в руках польськоСЧ шляхти 1030 тис. десятин, у КиСЧвський - 620 тис. десятин, залишивши решти лише 18 тис. десятин. Точно такою була картина на Подилли - 620 тис. проти 16 тис. десятин.

Ще бильш разючим було це спиввидношення по окремих повитах. Так, у Заславському повити на Волини в руках заможноСЧ шляхти землевласникив знаходилося понад 90 % всиСФСЧ земли, що нею володилиздесь поляки, у Василькивському повити на КиСЧвщини - понад 83, в Проскуривському на подилли - 74%. Щоправда, траплялися и таки повити, де в руках великих шляхтичив землевласникив було трохи менше половини всиСФСЧ земли, зокрема в Летичивському повити на Подилли - 49,5%, в Овруцькому на Волини - 28,3, а Чигиринському - навить - 16,5%.

Загалом хотилося б зробити висновок и зробити наголос на тому, що лише велика польська шляхта (аристократия) видносно зберигла залишки станових привилеСЧв, знайшла спильну мову з правлячими колами РосиСЧ, Австро-Угорщини та ПрусиСЧ. Натомисть бильша частина шляхти була змушена шукати засобив для виживання у вийськових та административних структурах держав-загарбниць, у т.зв. вильних професиях и ризного роду службах. Можна стверджувати, що шляхта значною мирою причинилася до виникнення польськоСЧ интелигенциСЧ, внисши до СЧСЧ лав частку традицийних станових забобонив.

Роздил РЖРЖ. Еволюция економичного становища польськоСЧ шляхти

2.1 Основни риси фильваркового господарства

XVI - перша половина XVII ст. були одним из переломних периодив в историСЧ РДвропи. Головним його змистом було протиборство двох тенденций социально-економичного розвитку. У найрозвинутиших краСЧнах захидноСЧ частини континенту зароджувалися та утверджувалися капиталистични видносини, що визначали характер еволюциСЧ регионив, розташованих на захид вид Лаби (Ельби). КраСЧни на схид вид Лаби видчували на соби впливи цих змин, але СЧхни суспильства не були пидготовлени для капиталистичноСЧ перебудови. Тут феодальний лад виявився життСФздатним, змицнив своСЧ позициСЧ, а означений период став початковим етапом пизнього феодализму.

Бильшою мирою, ниж на Заходи, история Центрально-СхидноСЧ и Пивденно-СхидноСЧ РДвропи зумовлювалася процесами, яки проходили на сели. Упродовж килькох столить (до середини XIX ст.) аграрному розвиткови РДвропи був властивий дуализм: на Заходи сильське господарство поступово звильнялося вид феодальних пут; на Сходи ж иснував аграрний лад, якому було притаманне панування феодальних видносин. Глибинни причини цього дуализму зародилися задовго до XVI ст., в часи розвинутого феодализму.

КраСЧни на схид вид Лаби стосовно XVI - першоСЧ половини XVII ст. можна подилити типологичне на декилька значних регионив на пидстави врахування тенденций розвитку феодального господарювання. Польськи та украСЧнськи земли, Билорусь, пивденну Прибалтику можна загалом виднести до "класичного" региону, де в системи аграрних видносин панувало шляхетське (фильваркове) господарство, що базувалося на визискови безоплатноСЧ праци селян.

Питома вага шляхетського господарства у польських землях стала помитно видчутною в XV ст. Вид якогось часу, як вже зазначалося вище, СЧх прийнято було називати фильварками (вид ним. - господарство, пидприСФмство). Вони иснували за рахунок використання найманоСЧ й пидневильноСЧ праци ризних категорий селян, причому питома вага пидневильноСЧ праци у вигляди ризних видив видробитковоСЧ ренти. Мирилом розмиру циСФСЧ ренти була килькисть днив, що СЧх мали селяни працювати на свого пана-шляхтича. Головним чином, це стосувалося кметив (верхивка селянського прошарку, яка була спадковим володильцем одноланових надилив), яки видигравали виришальну роль серед селянства. Як и в ХРЖРЖРЖ ст., у XIV i XV ст. кметський двир видробляв вид килькох до кильканадцяти днив у рик. Бильшого шляхтичи й не потребували, СЧхни фильварки були поривняно невелики, вироблювана в них продукция повнистю або майже повнистю споживалася у панських дворах.

Ситуация з видробитками помитно почала зминюватися в XV ст., особливо в його середини и другий половини. Потреби шляхти на зброю, одяг, житло зростали, вимагали збильшення грошових доходив. Добитися цього збильшення вид селян було неможливо (воно позначилося б на СЧхньому господарстви). Тож шляхта почала вдаватися до розширення ареалу фильваркив, щоб бильшу частину продукциСЧ реализувати на ринку. Наслидком цього було примушування селян виконувати бильшу вид традицийноСЧ норму видробиткив (на це селяни годилися легше, ниж на збильшення грошовоСЧ ренти). Зрештою, в XV ст. видробиткова рента стала набирати щотижневого характеру. Таку регулярну СЧСЧ норму прийнято йменувати панщиною. Найранишим официйним свидченням про останню було запровадження у 1421 р. мазовецьким князем Янушем РЖ обов'язку кметив видпрацьовувати щотижня к минимум одноденну панщину з лану, якщо цього вимагав шляхтич. Видробитки снували й и в инших формах: селяни повинни були виконувати терминови роботи як у поли, так и поза ним (йдеться в основному про т.зв. шарварки, яки полягали в ремонти гребель, дориг и т. ин.).

Шляхта була зацикавлена у використанни дешевоСЧ найманоСЧ селянськоСЧ праци, особливо в период интенсивних польових робит. Тому вона чинила перешкоди видпливу сильськоСЧ молоди до мист для навчання ремесла й праци у сфери послуг, а також на сезонни роботи, зокрема, за межи короливства. Щоб знизити цину на робочу силу, Пьотрковсьий сейм 1496 р. заборонив приймати на роботи в мистах найманцив-вихидцив з села на бильший строк, ниж тиждень, особливо тих, хто не мав свидоцтва вид свого пана-шляхтича, яке дозволяло залишати село; сейм також наказав гродським старостам, управителям маСФткив затримувати тих селян, яки зибралися на заробитки в Силезию и Короливську Прусию пид час жнив, и повертати СЧх додому. Нарешти сейм заборонив вихид з села бильше одного селянського господаря в рик и обмежив до одниСФСЧ молодоСЧ особи чоловичоСЧ стати вихид з села протягом року у мисто для навчання ремеслу, шкильного навчання и служби, ввивши при цьому обов'язок забезпечувати таких людей видповидними писемними свидоцтвами СЧхних панив-шляхтичив.

У XVI ст. фильваркове господарство польськоСЧ шляхти значно розвинулось и досягло свого розквиту. Слид визнати той факт, що в аграрних видносинах запанувала фильварково-панщинна система, яка визначала СЧх характер та еволюцию, позначилася на всих сферах життя суспильства. Поширення и утвердження циСФСЧ системи було спричинене значним зростанням попиту на сильськогосподарську продукцию, переважно на зерно, у XVI ст. Попит зростав як на польських землях, так и в Захидний РДвропи (у ний протягом цього столиття цини на зерно пиднялися в чотири-п'ять разив), завдяки збильшенню чисельности тиСФСЧ частини населення, зосередженоСЧ в основному в мистах, котра повнистю або переважно не була зайнята в аграрному сектори. Селянське господарство не могло повнистю задовольнити цей попит. Виришення проблеми значною мирою лягло на фильваркове господарство. Шляхта (а також монастири й администрация инших церковних маСФткив) охоче йшла на розгортання цього господарства, тому що цини на сильськогосподарську продукцию зростали швидше, ниж на ремисничи и промислови товари витчизняного та иноземного виробництва. Вона, як, зрештою, и селяни, що збували свою продукцию на ринку, вигравали вид цих ножиць цин.

У маСФтках дрибноСЧ и середньоСЧ шляхти, яка володила видповидно частиною села або одним-килькома селами, фильварки здебильшого иснували до XVI ст. У XVI ст. ци фильварки, пристосовуючися до вигидноСЧ ринковоСЧ кон'юнктури, розширювалися (идеться про СЧх земельний фонд); тильки таким способом можна було збильшити виробництво у них зерна, яке у фильварковому господарстви було визначальним. Шляхта (й инши феодали-землевласники) не йшла по шляху интенсификациСЧ, удосконалення виробництва, не вкладала кошти у пиднесення продуктивности фильваркових земель, а засновувала дияльнисть господарства на панщинний праци своСЧх пидданих - селян.

У XVI ст. фильварки виникали подекуди в маСФтках дрибноСЧ шляхти, частише в маСФтках середньоСЧ шляхти, можновладцив (магнатив), короливських (державних); останними на ризних правах пожиттСФво володили середня й багата шляхта та магнати. У володиннях багатоСЧ шляхти, магнатив, у багатьох короливщинах фильварок зазвичай припадав на три и бильше сил. Розширення и закладання фильваркив видбувалося, як правило, не за рахунок земельних надилив диючих селянських господарств, а за рахунок земли, що лишалася писля втечи селян и неридко, з дозволу шляхтича, орендувалася селянами на умовах сплати з неСЧ грошового чиншу або частини зибраного на ний врожаю, а також за рахунок ризних тАЮнеужиткив" - заростей, лису, лук, пасовищ тощо. У випадку ж приСФднання до фильварку надилу диючого селянського господарства останньому надавався надил в иншому мисци села. Фильварки в середньому мали по чотири - п'ять ланив (60-80 га) орноСЧ земли; до них належали також луки, пасовища, вигони. У них застосовувалася трипильна система господарювання. Вирощували переважно жито, пшеницю, овес, ячминь.

Динамично розвиваючись у XVI ст., фильварки досягли виробництва до 20% усього товарного зерна на польських землях; решта отримуваного зерна припадала на селянськи господарства. Завдяки розширенню й заснуванню фильваркив, виробництво зерна значно зросло. Близько 1580 р. його збир у фильварках и селянських господарствах у розрахунку на душу населення досягнув 340 кг (для поривняння: у 1870 р. цей показник становив 420 кг), а валовий врожай зернових був удвичи бильший, ниж у середини XIV ст. Принагидне слид зазначити, що на польських етничних землях Корони наприкинци XVI ст. проживало близько 3,1 млн. осиб.

До 70% зерна, виробленого у фильварках и селянських господарствах у другий половини XVI ст. и призначеного на продаж, збувалося на внутришньому ринку - в мистах на торгах (видбувалися звичайно по одному дню щотижня) и ярмарках (видбувалися по одному-два щороку); решта, що складалася головним чином з продукциСЧ фильваркив, вивозилася на Захид морським шляхом, причому до 80 % експорту зерна припадало на найбильший польський та у всьому Балтийському басейни порт Гданськ. Упродовж XVI ст. "гданський" експорт зерна зрис у 10 разив. Наприкинци цього столиття Польща експортувала на Захид щороку в середньому по 100 тис. лаштив (200 тис. тонн) зерна. Воно доставлялося переважно до Амстердама (Голландия), найбильшого на той час зернового порту в РДвропи, а звидти розходилося по ГолландиСЧ, ФранциСЧ, АнглиСЧ та ин. Три чверти експортованого з Польщи зерна припадало на жито. Загалом у 1580 р. експортоване з Польщи зерно становило близько 6 % всього його виробництва.

У середини XVI ст. польське зерно складало заледве 2,5 % в загальних оборотах зерном на СФвропейському ринку. Його вистачало на прогодування вид 0,5 до 1 млн. осиб. Вивезене до ТРданська, в основному по Висли, й до деяких инших балтийських портив, зерно обов'язково продавалося мисцевим купцям, а ти перепродували його закордонним купцям, котри й вивозили його на Захид.

Зерно з шляхетських фильваркив перевозилося до морських портив купцями (в тому числи й купцями з цих портив), яки скуповували його на миських ринках краСЧни: шляхти було надто накладно безпосередньо самий доставляти зерно до портив. Натомисть оплачувався безпосередний вивиз зерна з великих землеволодинь до портив особами, яким феодали доручали проведення циСФСЧ операциСЧ. Не ридко з цих маСФткив зерно до портив доставляли купци-перекупники. У другий половини XVI ст. вартисть "шляхетського" ("фильваркового") експорту зерна через ТРданськ зросла, поривняно з попередним пивстолиттям, на 90%, що означало: за ту саму килькисть експортного зерна шляхтич наприкинци XVI ст. миг купити вдвичи бильше импортованих товарив, ниж у середини цього столиття (цини на ци товари зростали повильнише).

Отже, ведення фильваркового господарства було вигидною справою для шляхти. Це видно з того, що пересично щороку у 1560-1570 рр. один лан фильварковоСЧ земли приносив шляхтичеви вид 35 до 55 злотих чистого прибутку, тоди як з одноланового селянського господарства той же шляхтич отримував щороку у вигляди грошовоСЧ й продуктовоСЧ ренти тильки 2,5-3,5 злотих. У той час середньоричний прибуток з фильварку шляхтича, який володив одним селом, становив вид 150 до 250 злотих, що було набагато бильше вид доходу, котрий вин одержував з усих селянських господарств того ж села. Пидраховано, що у той самий час фильварок приносив шляхти 80-90 % доходив, а у великих маСФтках цей показник становив 50-70 %. Слид зазначити, що поривняно високий ривень зборив зернових забезпечувався доброю, як на ти часи, врожайнистю: за джерелами середини XVI ст. для чотирьох основних зернових культур (жита, пшеници, ячменю. вивса) вона доривнювала сам-5. Цей показник на польських землях був перевищений тильки в XIX ст. РЖнши галузи фильваркового господарства - тваринництво, розведення риби в ставах, городництво, садивництво - мали допомижний характер, СЧх продукция споживалася у панському двори й фильварку, не приносячи помитних грошових доходив шляхти.

Фильваркове землеробство, спрямоване на вирощування зернових, майже повнистю базувалося на панщинний праци селян-кметив, загородникив, халупникив, тоди як на пидсобних фильваркових роботах були зайняти челядь, наймана робитники, що рекрутувалися переважно примусово, з-посеред селянських низив.

Торунський сейм 1519-1520рр. постановив, що селяни всих видив маСФткив Корони (шляхетсько-магнатських, церковно-монастирських, короливських) повинни видробляти на своСЧх панив панщину в розмири щонайменше одного дня кожного тижня, за винятком тих селян, яки з дозволу тих же панив замисть панщини давали грошовий або продуктовий чинш. У ций же постанови (статути) зазначалося: там, де щотижнева норма панщини перевищуСФ один день, вона може такою залишатися. Ця постанова була пидтверджена на Бидгощському сейми 1520р. Слид пидкреслити, що писля цього жоден сейм, жодна державна установа Польського короливства до кинця його иснування не розглядали питання про панщину селян (зрештою, й про инши СЧхни повинности) на користь шляхти. Це свидчить про те, що держава не втручалася у видносини миж селянином и паном, зумовлени поземельною залежнистю першого вид другого. Правда, з кинця XVI ст. у Варшави дияв референдарський суд (звався так тому, що його очолював призначений королем референдарий), який розглядав скарги селян державних маСФткив на зловживання, що СЧх припускалися магнати и шляхта, яки на певних умовах даними маСФтками володили (зловживання полягали в примушуванни селян виконувати панщину й инши повинности, розмири яких були значно вищи вид нормативних). Проте робота цього суду була малоефективною, скарги розглядалися дуже довго, що завдавало селянам великих збиткив, и далеко не вси його присуди задовольняли скаржникив.

У другий половини XVI ст. щотижнева панщина з ланового кметського господарства становила два-три дни. У той час переважали пивланови кметськи господарства, утримувачи яких працювали на шляхтича 1-2 дни в тиждень. Як видно, интенсивнисть СЧхньоСЧ панщини була бильшою у поривнянни з лановими кметами. Селяни працювали на панському поли власним живим и неживим инвентарем, тобто виконували тяглу панщину. Загородники и халупники видробляли пишу панщину. Зазвичай селяни робили на пана вид сходу до заходу сонця з двогодинною перервою на обид. Вони були зайняти й на таких роботах на пана, як ТСвалти и толоки, що були додатковими днями праци пид час жнив и синокосив, шарварки (сюди входили ремонти дориг, гребель й ин.). До селянських видробиткив належала й пидводна повиннисть, або обов'язок кметив килька днив на рик видвозити своСЧм реманентом фильваркову продукцию до пунктив, розташованих на бильш-менш значний видстани вид СЧхних домивок.

Грошовий чинш з кметського ланового господарства не перевищував 48 грошив. Сплачували селяни також за оренду понаднадильноСЧ земли, за випас свиней у лиси, користування луками, вигонами тощо. Рента натурою була такою: зерно (з лану 2-3 центнери вивса, ридше 1-2 центнери жита), птиця (1-2 курки), 20-30 яСФць, ризни инши данини - все це щорично. Продовжували селяни давати й десятину церкви, найчастише десятий снип з урожаю, вибраний священиком прямо в поли, причому селянин був зобов'язаний звести десятинни снопи до садиби священика. Вартисть циСФСЧ десятини була значною, вона доходила до 7-9 злотих з ланового господарства. Подекуди десятину здавали гришми. У середини XVI ст. ланове господарство кмета писля видрахування частини доходу на користь шляхтича и на десятину приносило йому в рик 20-30 злотих, що було немало.

На феодальну експлуатацию, тобто на збильшення панами килькости й обсягу повинностей, селяни видповидали поганою роботою на фильварковому поли, саботажем. протестами, особливо втечами в маСФтки инших панив - шляхтичив. ВважаСФться, що в XVI ст. близько 10% селян були охоплени втечами. З часом для багатьох селян читко визначився украСЧнський напрямок втеч, дуже виразний писля укладення у 1569 р. ЛюблинськоСЧ униСЧ, яка знесла кордон, що видокремлював украСЧнськи земли Великого князивства Литовського (КиСЧвщину, Волинь, Брацлавщину) вид Польського короливства: за униСФю, ци земли влилися до складу Корони. Сейми неодноразово видавали постанови, яки забороняли селянськи втечи, а шляхти - приймати втикачив. Характеризуючи социальни видносини в селах Корони у середини XVI ст., видомий тогочасний польський публицист Анджей Фрич Моджевський писав: "Як багато мають пани пидданих, так багато мають и ворогив".

На середину XVI ст. припадаСФ доволи интенсивне оселення в Польщи голландцив-землеробив, спершу в Жулавах, а згодом в МазовиСЧ та Великопольщи. Мисцева люднисть именувала СЧх "голендрами" ("олендрами"). Вони мали самоврядування, зафиксоване у виданих привилеях, яки також гарантували СЧм особисту свободу. РЗхня повиннисть на користь шляхти полягала у сплати фиксованого (нормативного) грошового чиншу.

На рубежи XVI и XVII ст. темпи зростання доходив шляхти вид зернового господарства фильваркив почали спадати. Спостеригалося також зниження врожайности: за видомостями другого десятириччя XVII ст., вона в середньому щорично доривнювала сам-3 - 3,5. Це було наслидком интенсивного використання земли без належного СЧСЧ угноювання, а то й видсутности такого взагали. Падиння врожайности певною мирою було спричинене й погиршенням климату. Ретроспективни спостереження, зроблени скандинавськими й захидноСФвропейськими историками, дають пидставу стверджувати, що XVII ст. (и XVIII ст.) позначене несприятливими для землеробив сильними похолоданнями, надмирною вологистю. Це навить дало привид назвати вказани столиття "малою льодовиковою ерою". Климатични аномалиСЧ, зрозумило, не могли обминути й Польщу.

Падиння врожайности призводило до помитного зменшення зборив зерна на тих самих орних площах. На додаток до цього, на злами ХVРЖ-ХVП ст. спостеригаСФться виразне падиння темпив зростання цин на зерно на внутришньому и зовнишньому ринках, що було результатом завершення революциСЧ цин внаслидок невгамовного напливу благородних металив, особливо срибла, в РДвропу з Америки. Якщо враховувати й те, що цини на ремисничо-промислову продукцию почали зростати швидше, ниж цини на зерно, то стане очевидним, що доходи шляхти вид його виробництва тривожно для них зменшувалися.

З початком ТридцятиричноСЧ вийни (1618-1648), яка мала СФвропейський характер (Польська держава в ний участи не брала), на доходах шляхти негативно позначилися наслидки монетарноСЧ кризи, що розгорнулася в Захидний и Центральний РДвропи у зв'язку з ризким зростанням вийськових видаткив. Криза проявилася у швидкому псуванни основноСЧ грошовоСЧ одиници - срибних монет. До Польщи звидти напливали монети гиршоСЧ якости, натомисть польська монета (грош) з поривняно вищим вмистом срибла вивозилася в ходи торгових операций на Захид або приватне накопичувалась и тому в обиг не надходила. У Польщи наявнисть зипсованих монет стала гостро видчутною на злами другого и третього десятирич XVII ст. (у цей час вмист срибла в гроши впав на 40 %). Це, навить при певному номинальному рости цин на зерно, призвело до реального падиння доходив шляхти.

Финансова система, заснована на вмисти срибла в грошах, була розладнана. РеакциСФю на це було намагання набути якомога бильше золотих монет - дукатив (флоринив), яки були запроваджени у Польщи за грошовою реформою короля Сигизмунда РЖ Старого (1506-1548; у 1506-1544 рр. вин був також великим князем литовським) у 1526-1528 рр. и не псувалися. Спершу дукат доривнював 30 срибним грошам. Цю килькисть грошив приривнювали до одного польського злотого як личильноСЧ одиници (польський злотий монетою не випускали). Згодом, у зв'язку з падинням вартости грошив, СЧх килькисть стосовно дуката зростала: так, у 1611 р. дукат доривнював 70, у 1620 р. - 120, у 1650 р. -180 грошам, тобто видповидно 2 1/3, 4 и 6 польським злотим.

Падиння зборив зерна и цин на нього примушували шляхту шукати способив принаймни для збереження своСЧх доходив на досягнутому ривни. Шляхта обрала шлях найлегший, проторений попередним розвитком фильваркового господарства. Вона почала розширювати його земельний ареал и закладати нови фильварки, щоб збильшити площу пид посиви зернових и, тим самим, збори зерна та його продаж. Траплялося, що з циСФю ж метою частина "паровоСЧ" земли йшла пид посиви зернових. При цьому шляхта, що ранише практикувалося нечасто, видбирала у селян и приСФднувала до фильварку частину СЧхньоСЧ надильноСЧ земли. Усе це в сукупности дало змогу шляхти утримувати на видносно високому ривни виробництво зерна й доходи вид його продажу.

Особливе значення в перший половини XVII ст. видигравав, як и ранише, експорт зерна, передусим через ТРданськ. Найвищого ривня "гданський" експорт досягнув у 1618р. - 116 тис. лаштив, а середньоричний експорт через ТРданськ у перший половини XVII ст. становив 70 тис. лаштив и був меншим, ниж наприкинци XVI ст., що свидчить про нереализованисть намирив шляхти одержувати високи доходи.

Розширення посивних площ фильваркив автоматично тягло за собою посилення експлуатациСЧ селян. Найвидчутнишим для них було зростання норм панщини: вона доходила до чотирьох-шести днив з лану на тиждень. У перший половини XVII ст. ланових селянських господарств було поривняно небагато, типовими були пивланови и чвертьланови. РЗхня норма панщини була видносно вища, ниж у "пайовикив": для пивланового господарства - 3-4 дни, для чвертьланового - 2-3 дни. Видбираючи у селян значну частину робочого часу и сил, панщина й ризни видробитки, до яких СЧх примушували, призводила до того. що селяни не мали змоги придиляти належноСЧ уваги своСФму господарству, а це вело до зниження його продуктивности, обмеження зв'язкив з ринком, подальшого витиснення СЧх шляхтою з останнього.

Дуже негативно видбивалася на селянах започаткована в XVI ст. система оренди й застави маСФткив шляхти. Оренда полягала у виддачи маСФткив за певну суму у зазвичай триричне користування ними; застава - у виддачи маСФткив в рахунок позиченоСЧ суми до повернення СЧСЧ кредиторови; застава тривала три роки, в рази ж неповернення зазначеноСЧ суми - ще три роки и так дали, аж до повернення. Шляхта, яка брала маСФтки в орендне або заставне володиння, за угодою, укладеною нею з СЧхними власниками, зобов'язувалася повернути ци маСФтки останним в належному стани. Проте, вона неридко шляхом нещадного визиску витискала з селян максимум доходив, так що маСФтки поверталися власникам у зруйнованому стани.

Друга половина XVII и перша половина XVIII ст. стали периодом економичного занепаду Речи ПосполитоСЧ, який видбувався ривнобижне з политичною кризою. Головною причиною занепаду були вийни, що СЧх вела держава, починаючий 1648 р., майже 70 рокив з невеликими перервами. З них особливо тяжкими для польських земель стали вийни з шведами 1655-1660рр. и початку XVIII ст., тому що вони точилися на СЧхньому терени. ВеличезноСЧ шкоди краСЧни завдали рокош РД. Любомирського 1665-1666 рр., боротьба миж Варшавською и Сандомирською конфедерациями 1704-1709 рр., а також миж короливським табором и Тарногродською конфедерациСФю 1715-1716 рр.

ВоСФнни диСЧ на польських землям и в инших регионах Речи ПосполитоСЧ супроводжувалися руйнивними за наслидками реквизициями и контрибуциями, до яких вдавалися своСЧ та ворожи вийська пид час частих СЧхних постоСЧв и переходив. Упродовж перших двох десятирич XVIII ст. в цьому видношенни особливо видзначилися саксонськи вийська. РеквизициСЧ и контрибуциСЧ, хоч и в менших масштабах, чинили в мижвоСФнни периоди власни вийська, оскильки уряд Речи ПосполитоСЧ був неспроможний оплачувати вийськову службу: грошова заборгованисть вийськам, викликана розладом финансовоСЧ системи краСЧни, була одниСФю з найбильших хвороб держави. Людськи втрати внаслидок вийн, голодувань та неминучих СЧхних супутникив - епидемий - були жахливи: на думку историкив, чисельнисть населення у 1655-1660 рр. скоротилася на чверть або навить на третину, а у 1700-1716 рр. - ще на чверть. Польща пережила справжню демографичну катастрофу. У другий половини XVII - перший половини XVIII ст. в Речи Посполитий розвивалися видносини в галузи сильського господарства, промисловости и торгивли, яки склалися за попереднСФ сториччя.

2.2 Магнатське землеволодиння

Сильське господарство залишалося основою економики и основним заняттям бильшости населення. У землеволодинни зросла питома вага заможноСЧ великоСЧ шляхти - магнатив - власникив латифундий вид килькох десяткив до килькох сотень поселень. Потоцьки, Браницьки, ССФнявськи, Чарторийськи, Радзивилли, СапСФги та инши зосереджували в своСЧх руках величезни земельни комплекси. Так, у середини XVIII ст. Кароль Станислав Радзивилл на призвисько "Пане Коханку" (бо з цими словами звертався звичайно до тих, з ким мав справу), крим спадкових маСФткив, володив короливщинами, в яких наличувалося 16 мист и мистечок та 583 села. Цей магнат утримував власне вийсько, чисельнисть якого доходила до 6 тис. чол. У середини ж XVIII ст. надвирний коронний маршалок РДжи Мнишек зумив згромадити в своСЧх руках короливщини, що приносили йому щороку 800 тис. злотих доходу. МаСФтки руського воСФводи Августа Александра Чарторийського тоди ж давали йому до 3 млн. злотих доходу на рик. Магнатськи латифундиСЧ у XVIII ст. набрали характеру мало не окремих держав, чимось подибних до тодишних держав империСЧ. Використання цих володинь видбувалося у двох формах: магнати господарювали з допомогою власноСЧ администрациСЧ, або виддавали маСФтки (звичайно не вси) шляхти в оренду чи заставу. Латифундию дилили на ключи, кожен з яких охоплював килька або кильканадцять сукупно розташованих поселень. Административни функциСЧ у ний, за винятком орендованих и заставлених поселень, виконувала дрибна и безземельна шляхта.

Магнатськи приватни землеволодиння зростали за рахунок земель дрибноСЧ и середньоСЧ шляхти. Це можна проилюструвати на приклади Люблинського повиту однойменного воСФводства:здесь шляхти, що мала менше 100 селянських ланив, у середини XV ст. належало 44,9% всих селянських ланив, у середини XVII ст. - тильки 16,9%, а в кинци XVIII ст. й того менше - 9.8 %; килькисть земли, що знаходилась у власникив вид 100 до 500 селянських ланив, залишалася без истотних змин: видповидно у ти ж периоди вона становила 24,3 %, 26,3 %, 33,2 %; натомисть володиння понад 500 ланив складали 13,3 %, 30.7 % и 44,9 %.

ВоСФнни руйнування зачипали бильшою мирою середнього й дрибного шляхтича (який часто втрачав увесь свий маСФток), ниж магната. Тому зростала залежнисть такого шляхтича вид магната, збильшувалися магнатськи землеволодиння за рахунок маСФткив шляхти. Позбавлений маСФтку шляхтич часто ставав магнатським клиСФнтом, причому це клиСФнтство у багатьох шляхтичив набирало спадкового характеру. Внаслидок цього, а також посилення залежности шляхти вид магнатив вона втрачала рицарськи риси, почуття власноСЧ гидности. У XVIII ст. шляхетськи звичаСЧ характеризувалися частими проявами прислужництва щодо магнатив, яки не мали ничого спильного з декларуванням шляхетськоСЧ" ривности: шляхтичи падали магнатови в ноги, брали за колина, улесливо титулували патронив, себе йменували "пиднижками", писали пишни панегирики.

Видбудова зруйнованого сильського господарства мала перманентний характер - для неСЧ використовувались уси часови й материальни можливости. Розгорнутою вона була писля польсько-шведськоСЧ вийни 1655-1660 рр., а постийною, стабильною писля - нимого сейму 1717р., ришення якого поклали край внутришним чварам усередини шляхетського стану и започаткували мирний розвиток Речи ПосполитоСЧ, котрий тривав безперервно пивстолиття, якщо не рахувати 1733-1734 рр., коли в краСЧни точилася боротьба за короливський престол писля смерти АвТСуста II.

У залежности вид конкретних обставин у видбудови шляхетських и магнатських маСФткив практикувалося два методи: очиншування села або розширення фильварку. Очиншування застосовувалося частише там, де втрати населення й розорення господарства були особливо велики, де феодали не були спроможни впоратися з труднощами видбудови и тому були змушени видмовлятися вид ведення самостийного (фильваркового) господарства або звужувати останнСФ. Селяни, переведени з панщини на чинш, були назагал зацикавлени в господарюванни, приносили феодалови бильш-менш надийни доходи.

Розширення фильваркив видбувалося значно частише, ниж очиншування. Зазвичай воно зустричалося там, де населення, хоча й було розорене, але в своСЧй маси залишалося на мисци и де землевласник мав кошти для того, щоб забезпечити фильварок живим и неживим инвентарем. У таких випадках фильварок розростався шляхом поглинання спорожнилих селянських земель, у тому числи тих, яки селяни, що залишилися й працювали на свого пана, не могли обробляти.

Зростання фильваркив супроводжувалося погиршенням становища "прив'язаних" до них селян. Серед них ризко збильшилася частка малоземельних и безземельних. Загалом у середини XVIII ст. в Малопольщи, Великопольщи и Короливський ПруссиСЧ близько 50 % селянських господарств належали кметам, близько третини - загородникам, до 10%-- халупникам. Чимало було комирникив. У той самий час у Великопольщи и Короливський ПруссиСЧ кметськи господарства були поривняно велики (79 % СЧх мали понад пивлана), а в Малопольщи серед кметських господарств доминували таки, розмир яких становив вид 1/8 до 1/4 лана. Погиршився стан прав селян на землю, особливо у Малопольщи: значно впала килькисть тих из них, хто володив землею спадково. Поширеною формою користування землею стало безстрокове СЧСЧ держання, яке дозволяло шляхти зганяти селян з насидженоСЧ ними земли. Обезземелени, частково чи повнистю, селяни змушени були шукати роботу у своСЧх панив, яки сповна користалися з СЧхнього скрутного социально-материального становища и нещадно експлуатували.

Посилення експлуатациСЧ найбильше проявилося у збильшенни розмиру панщини. У перший половини XVIII ст. вона в середньому доривнювала 6-8 дням на тиждень з лану, неридко досягала 16 днив. Щоби пиднести продуктивнисть селянськоСЧ праци, шляхтичи вдавалися до докладноСЧ фиксациСЧ виконання всих видив панщини. У документах землевласникив XVIII ст. докладно визначався обсяг усиСФСЧ дорученоСЧ селянинови праци, вказувалося, скильки вин щоденно повинен зорати и зжати снопив, скильки зерна обмолотити тощо. Часто зазначалася й килькисть годин, яку пиддани повинни видпрацювати за день. Звичайною минимальною нормою був 12-годинний робочий день. Найменше порушення панщинних порядкив у XVIII ст. каралося великим грошовим штрафом, покаранням канчуком, саджанням у колодки и т.д.

Селяни, окрим регулярноСЧ панщини, виконували й инши видробитки без будь-якоСЧ винагороди з боку пана: пидводну повиннисть, шарварки, ТСвалти, толоки, охороняли панський двир и фильварок, пряли, працювали на панських городах. Зберигалися натуральни й грошови данини селян. Шляхтичи зобов'язували пидданих молоти хлиб тильки у своСЧх млинах (це панське право звалося баналитетом), купувати у нього певну килькисть алкогольних напоСЧв, забороняючи робити це в инших мисцях (право пропинациСЧ). Посилення особистоСЧ залежности селян видбувалося й в инших формах. Так, селянський шлюб був узалежнений вид згоди пана. Досить часто траплялося, що селян продавали. Особливо тяжким було становище селян у маСФтках, яки шляхта тримала в оренди або застави. Орендари и заставники, прагнучи за короткий строк володиння витиснути з них якнайбильше прибуткив, хижацьким хазяйнуванням неридко зовсим розоряли пидданих. Оренда и застава були пошириним явищем в Речи Посполитий.

Незважаючи на прагнення шляхти отримувати якомога бильше доходив зи своСЧх фильваркив шляхом посилення експлуатациСЧ, вироблена у них продукция зростала повильно, а то й зменшувалась. Це, окрим вичерпання физичних можливостей селян, пояснювалося низкою инших причин, передусим скороченням поголив'я домашньоСЧ худоби, що негативно позначалося на можливостях угноювання грунтив, нестачею сильськогосподарських знарядь праци у селян. З огляду на це, врожайнисть зернових, як и в перший половини XVII ст., залишалася низькою й доривнювала сам 3-3,5.

Проти феодального гниту селяни протестували всима можливими засобами: приховували доходи зи свого господарства, щоб сплачувати менше чиншу и давати менше натуральноСЧ данини; погано працювали на панському поли; рубали панський лис, видмовлялися виконувати пидводну повиннисть, купувати у пана спиртни напоСЧ. Поширеною формою протесту були втечи вид одного пана до другого, писля нимого сейму - особливо на Правобережну УкраСЧну, яка, вкрай обезлюднена, готова була прийняти втикачив звидусиль для свого загосподарення. Спалахували селянськи заворушення. Особливо гострого характеру набули виступи селян у 1669-1672 рр., коли вони охопили пивдень Кракивського воСФводства, зокрема Лянцкоронське, Чорштинське и Новотарзьке староства. Спалахи социального протесту селян пивдня Малопольщи неодноразово спостеригалися й в останний чверти XVII та у XVIII ст. Особливо бурхливими виступами ознаменовани 1750-и роки. Розгорнувся великий рух селян КурпйовськоСЧ пущи в МазовиСЧ, основним заняттям яких упродовж столить були лисови промисли. У 1699 р. вони видповили повстанням на примушування виконувати панщину. Те саме видбулося у 1735-1736 рр. У 1755 р. розгорнувся масовий рух селян Суразького староства на Пидляшши, а 1758 р. був жорстоко придушений опир селян трьох сил Калиського повиту однойменного воСФводства.

2.3 Особливости розвитку шляхетськоСЧ промисловости

Декилька слив хотилося зазначити и про роль польськоСЧ шляхти в розвитку промисловости. У промисловости помитним було значення мануфактурного виробництва, перши зразки якого припадають ще на 1740-и роки. За организациСФю дияльности мануфактури подилялися на розсияни и централизовани, а за социальною приналежнистю - магнатськи, магнатсько-купецьки (мищанськи), державно-купецьки и купецьки. Магнатськи мануфактури засновувалися майже повнистю, а магнатсько-купецьки и державно-купецьки переважно на примусовий праци пидневильного селянства и миських низив. Тому вони випускали продукцию, особливо предмети розкоши, яка не могла успишно конкурувати з импортованими из Заходу товарами ни за якистю, ни за цинами. Тож таки мануфактури происнували тильки по килька рокив. Краще складалася доля купецьких мануфактур, яки базувалися на бильш квалификований найманий праци. Але й СЧхня продукция за якистю и цинами поступалася импортований, у результати лише деяким з них вдалося перетривати до XIX ст. У Речи Посполитий мануфактурне виробництво було поривняно краще розвинуте у Великопольщи, Середньому Помор'СЧ, Кракивському воСФводстви, Варшави.

Тут мануфактури дияли в основному в легкий промисловости, зокрема у виготовленни полотна и сукна.

1766р. у Варшави була органзована акционерна спилка Компания вовняних мануфактур из засновницьким капиталом 777 тис. злотих, подилених на 120 акций. Нею керував орган з 12 осиб на чоли з АнджеСФм Замойським. "Компания" отримала вид уряду пильги: право на створення пидприСФмств у короливщинах, безоплатне придбання будивельних материалив, звильнення вид податкив майстрив, запрошений з-за кордону, а також вид митних зборив з импортованих сировини, устаткування строком на 12 рокив тощо. "Компания" розпочала дияльнисть 1767р., але щороку вона була збитковою: пидприСФмства, що входили до "КомпаниСЧ", не виконували покладених на них завдань. Урешти 1771 р. вона повнистю збанкрутувала. РЗСЧ сумна история була наслидком невмилоСЧ организациСЧ, добору административного апарату, иноземних майстрив, низька продуктивнисть праци селян и маргинальних елементив. Акционерним було й Товариство полотняного виробництва краСЧни из засновницьким капиталом 900 тис. злотих. Воно иснувало у 1787-1794 рр., але припинило дияти з тих самих причин, що й "Компания".

З 1782р. у Варшави дияла Гирнича комисия, яка опикувалася видобуванням миди, кам'яного вугилля, проводила геологични пошуки, особливо покладив соли. Певну пидтримку промисловости надавали сейми Речи ПосполитоСЧ 70-х и 80-х рокив. Так, одна з сеймових постанов вимагала, щоб спорядження пихоти и кинноти та одяг слуг виготовлялися з витчизняних материалив. Вона ж заборонила усим без винятку користуватися виробами з импортноСЧ шкири, импортними кафтанами, каретами, столовим склом, фарфором, а шляхту зобов'язала носити мундури, виготовлени тильки з польського сукна, колир яких мав затвердити сеймик кожного воСФводства.

Друга половина XIX ст. стала часом значного цивилизацийного поступу, який був пов'язаний з индустриализациСФю, впровадженням до виробництва и побуту здобуткив науки и техники, зростанням освичености и культурного ривня населення усих СФвропейських краСЧн. Поляки не стояли осторонь цих процесив. Поступ видбувався повильно и його результати стали видчутними на початку XX ст.

Змини в господарському розвитку охопили вси земли, на яких проживали поляки. Вони залежали передусим вид политики правлячих кил, традиций и способу життя населення, економичноСЧ кон'юнктури тощо. Загальний напрям цих змин зумовлювався розвитком капиталистичних видносин, втягненням усе бильших мас людей у виробничи и ринкови стосунки. Упродовж другоСЧ половини столиття основна маса польськоСЧ шляхти залишалася зв'язаною з сильським господарством и земельними видносинами. Земельни реформи, проведени в ПруссиСЧ в перший половини XIX ст., мали на мети збереження насамперед великого шляхетського володиння. У пидсумку на початку 60-х рокив великим землевласникам належало у Познанщини понад 60 % земель, на Помор'СЧ - понад 70 %, СилезиСЧ - 50%. Велика земельна власнисть залишаласьздесь основним виробником сильськогосподарськоСЧ продукциСЧ. Польська шляхта, незважаючи на спроби обмежити ареал СЧхних володинь, добре пристосувалася до ринкових умов, активно використовували кредити, найману працю, нови агрокультуру и технику. Це давало змогу збильшувати врожайнисть и поголив'я худоби.

Наприкинци XIX ст. шляхетськи та селянськи господарства Познанщини, Помор'я, СилезиСЧ, ВармиСЧ и Мазур мало видризнялися вид захидноСФвропейських. (За показником середньоСЧ врожайности з гектара чотирьох головних зернових культур Познанщина и Силезия були на ривни з ВеликобританиСФю - 19 центнерив, випереджали Францию - 13 центнерив и поступалися нимецьким землям - 20 центнерив).

Росийський царат, проводячи земельну реформу 1864 р., прагнув послабити польських землевласникив-шляхту и привернути на свий бик селянство. Тому за реформою 1864 р. селяни отримали у власнисть всю землю, яку вони обробляли. Земельни надили отримали навить 175 тис. родин безземельних селян. Шляхта зберегла в своСЧх руках бильшу частину володинь (55,6%), а селяни видчували брак земли. Не була врегульована справа сервитутив (лисив и пасовищ), яки формально залишались у власности помищика, але за традициСФю використовувалися селянами. Земельна реформа 1864 р. та СЧСЧ реализация призвели до повноСЧ незалежности селянина вид шляхтича (громади отримали самоврядування, незалежне вид попереднього землевласника), пидважила позициСЧ шляхти на сели, змусивши СЧСЧ пристосовуватися до капиталистичних порядкив. Селяни перетворились у самостийну социальну верству, яка лише поступово приходила до усвидомлення свого суспильного значення.

Нови методи господарювання дуже повильно проникали у село и фильварок Короливства Польського. Польська шляхта отрималаздесь меншу компенсацию за землю, ниж в РосиСЧ. Аграрна криза, яка охопила РДвропу у 80-х роках, видбилася на землеволодинни. Частина фильваркив була розпарцельована и продана селянам (до 1890 р. парцеляциСЧ було пиддано майже 12% шляхетських маСФткив), але земли бракувало (килькисть господарств зросла з 593 тис. у 1870р. до 717 тис. у 1899р.). Збильшилася килькисть безземельних селян: з 220 тис. у 1870 р. до 849 тис. у 1891 р. Невисокий ривень агротехники не дозволяв збирати високи врожаСЧ (середня врожайнисть чотирьох зернових культур становила 11 центнерив з гектара и значно поступалася Познанщини).

У Галичини пид владою Австро-Угорщини аграрни видносини складалися подибно до РосиСЧ. Писля реформи 1848р. селяни стали власниками невеликих земельних дилянок, тоди як в руках великих землевласникив збереглася майже половина всих земельних угидь. У 1890 р.здесь було ще 45 латифундий, яки охоплювали понад 10 тис. га земель.

Перебування польських земель пид владою трьох ризних империй сильно видбилосяь на процесах индустриализациСЧ. З певним запизненням промислова революция охопила також польськи земли. Найбильш динамично вона проходила на теренах колишнього Короливства Польського. Тут склалися сприятливи умови для швидкого розвитку новочасноСЧ промисловости: ще 1857р. було скасовано митний кордон, и неосяжний росийський ринок став доступним для товарив текстильноСЧ та металургийноСЧ промисловости.

Дистаючи вид земельних володинь велики прибутки, багато польських заможних шляхтичив видкривали промислови пидприСФмства. Так, графи Браницьки володили в 60-х рр. 36 промисловими пидприСФмствами, в тому числи 9 цукровими заводами, 2 заводами сильськогосподарських машин, 10 гуральнями, а також ливарними, шкиряними, миловарними, свичними, цегельними та иншими пидприСФмствами. Тильки в одний Билий Церкви Браницьким належали заводи сильськогосподарських машин, шкиряний, свичний, миловарний и гуральня.

Найбильший промисловий интерес польська шляхта (магнати) в УкраСЧни проявляла до цукровариння. На початку 70-х рр. поляки володилиздесь 64 цукровими заводами. РЗхньою власнистю було близько 500 винокурень и майже 5 тисяч млинив. Цукрови заводи давали щорично 2 млн. крб. Прибутку, винокурни - до 3 млн., млини - близько 1,5 млн. крб.

Те, що поляки - шляхтичи займали провидни позициСЧ у цукровий промисловости в УкраСЧни, було не дивним. Бильшисть цукрозаводив пореформених рокив утворилася на бази великих шляхетсько - дворянських володинь (Потоцьких, Браницьких тощо). Саме шляхта перетворювалася у пидприСФмцив, тобто переходили на капиталистичний шлях ведення господарства. Звичайно для цього потрибни Були значни кошти и якщо прибуткив вид своСЧх земельних володинь СЧм не вистачало, то вони знаходили капитали, вдаючись до державного або приватно - капиталистичного кредиту, неридко и пид заставу маСФтка. Крим того СЧм значно допомиг у цьому приплив капиталив, одержаних у вигляди викупних платежив вид селян. А це булла величезна сума. За период з 1861 р. по 1906 р. селяни ПравобережноСЧ УкраСЧни сплатили 235 млн. крб. Викупних платежив за землю, включаючи сюди и проценти держави. Остання виплатила шляхти вартисть земли в суми 93,3 млн. крб. До того ж, СЧхни латифундиСЧ були основними постачальниками сировини для СЧх заводив.

На початку ХХ ст. близько 43% всиСФСЧ цукровоСЧ промисловости в Росийський империСЧ перебувало в руках польськоСЧ шляхти. Ця промисловисть зосереджувалася переважно в УкраСЧни. Безпосередньо шляхти належало 36 цукрозаводив, акцийний капитал яких становив 22,5 млн. крб. Крим того, треба мати на увази, що багато цукрових заводив було тоди власнистю акционерних товариств, куди теж входило чимало представникив польськоСЧ шляхти и капиталистив.

У 1887 р. було утворено синдикат цукрозаводчикив - одну з перших монополий РосиСЧ. В синдикати об'СФдналися 186 цукрозаводчикив. Спочатку вин об'СФднував 78% цукрозаводив, а в 1893 р. - 91%.

Всього в руках польськоСЧ буржуазиСЧ та шляхти у Правобережний УкраСЧни (крим пивдня) та в трьох губерниях Билоруси в 1908 р. знаходилося 2279 промислових пидприСФмств, на яких працювали 140060 робитникив. Рична вартисть продукциСЧ цих пидприСФмств становила понад 280 млн. крб., а чистий прибуток - 15 - 20 млн. крб. В СЧхних руках перебувала також бильшисть пидприСФмств переробноСЧ промисловости. На Волини, Подилли, КиСЧвщини поляки володили 941 пидприСФмством, де працювали 92,5 тис. робитникив и вироблялося продукциСЧ бильш як на 210 млн. крб. За тогочасними цинами сума - величезна.

Таким чином якщо прослидкувати за еволюциСФю економичних видносин польськоСЧ шляхти за период з XV - XX ст., то тут, на нашу думку, простежуСФться тенденция ведення польською шляхтою господарства фильваркового типу з подальшим вкрапленням в нього елементив капиталистичних видносин.

Роздил РЖРЖРЖ. Польсько-шляхетська культура

3.1 Загальни чинники впливу на формування польсько - шляхетськоСЧ культури

Якщо вести мову про полько-шляхетську культуру даного периоду, необхидно, на нашу думку, зупинитися на одному досить важливому факти. А саме, як зазначають украСЧнськи дослидники Зашкильняк Л.О., Крикун М.Г., в другий половини XIX ст. зминилося становище польськоСЧ шляхти. Вона тратила привилеСЧ и змушена була брати участь у громадському житти й економичних стосунках. Значни залишки станових привилеСЧв зберегла лише польська аристократия, яка найшвидше знаходила спильну мову з правлячими колами РосиСЧ та Австро-Угорщини. Натомисть бильша частина шляхти була змушена шукати засобив для виживання у вийськових та административних структурах держав-загарбниць, у так званих вильних професиях и ризного роду службах. Можна стверджувати, що шляхта значною мирою причинилася до виникнення польськоСЧ интелигенциСЧ, внисши до СЧСЧ лав частку традицийних станових забобонив. Особливо велика килькисть польськоСЧ шляхти творила административний апарат, науку, освиту и культуру в Галичини. Чимало шляхтичив брало участь у громадському и господарському житти Познанщини и Короливства Польського. Упродовж XIX - першоСЧ половини XX ст. чисельнисть осиб, пов'язаних из розумовою працею, зросла у всих краСЧнах - загарбницях майже в десять разив. Наприкинци ХРЖХ ст. шляхетська приналежнисть перестала бути основним критериСФм видбору для навчання и праци. Формувалися нови социальни подили. Представникив шляхти майже не трапляСФться серед пидприСФмцив и торговцив.

Друга половина ХРЖХ ст. була добою позитивизму та периодом интенсификациСЧ культурного життя, посилення його демократичного змисту, залучення до культурних здобуткив ширших верств населення. Суспильни змини, яки видбувалися на очах сучасникив, не могли не викликати реакциСЧ интелектуально - мистецьких кил. Позитивистський свитогляд, у якому значне мисце посидали натуралистични и прагматични засади ставлення до життя, не витиснив зи свидомости представникив польськоСЧ шляхти национальноСЧ мотивациСЧ. Реакция польського населення на национальний утиск з боку урядив РосиСЧ та Нимеччини пробуджувала громадську активнисть, сприяла згуртуванню ризних верств на национальний основи без огляду на державни кордони. Позитивистськи идеСЧ тАЮорганичноСЧ праци" означали замину формули порятунку нациСЧ через видновлення державности новою формулою тАЮзбереження нациСЧ" без державности.

Умови розвитку польськоСЧ шляхетськоСЧ культури були ризними. Якщо РосиСЧ та Нимеччини национальна культура иснувала, долаючи опир и перешкоди урядових структур, то в Галичини пид Ладою Австро-Угорщини вона отримала сприятливи можливости для поширення. Але у всих частинах, де проживало польське населення, в суспильний свидомости доминували позитивистськи погляди, згидно з якими тАЮне мриСЧ, а праця потрибна витчизни". Разом з тим польська шляхта разом з творчою интелигенциСФю критично оцинювали швидке поширення мищанських зразкив збагачення и деморализациСЧ, яки йшли поряд из культом грошей. Б. Бялоблоцький в 1884 р. у статти тАЮПониження идеалу" виступив з критикою мищанського идеалу щастя, кий прагне тАЮзаблокувати соСЧ двери перед вуличним натовпом и закрити ставнями викна, щоб не чути постийних стогонив злидарив и бидноти". Йому торував Я.П. Поплавський у статти тАЮПониження идеалив", протестуючи проти освячення грубого егоСЧзму. У культури доби позитивизму видбилося зиткнення двох провидних свитоглядив - старого романтично-станового з його идеалами служиння традициям, национальний справи, и прагматично-позитивистського, скерованого у майбутнСФ з вирою у розв'язання суспильних проблем.

На культурний розвиток польськоСЧ шляхти у другий половини ХРЖХ ст. особливо великий вплив чинила преса и публицистика. Газети, часописи, брошури виходили великими накладами и, незважаючи на цензуру, доносили до шляхти та й польського населення загалом провидни идеСЧ сучасности. При цьому видбувалася специализация видань, ориСФнтация на певну социальну аудиторию. Так, газета Кур'СФр варшавський у 80-х роках збильшила наклад до 30 тис. примирникив, ще килька варшавських газет мали наклади понад 10 тисяч примирникив.

Преса видкривала читачам очи на свит, порушувала проблеми, яки хвилювали суспильсто. У 1886 р. у Варшави почав виходити тижневик тАЮГолос", в якому один з його редакторив Я.Л. Поплавський вмистив програму видання, що викликало бурхливу полемику. Вин пропонував розризняти тАЮшляхетську" и тАЮселянську" культури, але не протиставляти СЧх одна одний, а шукати шляхив зближення. Це був заклик творити культуру на народних традициях и для народу, яка була б зрозумилою и близькою широким суспильним верствам.

На першому мисци за впливами на свидомисть польськоСЧ шляхти та й усього польського суспильства залишалася художня литература. Вона видигравала роль поСФднувальноСЧ ланки миж роздиленими кордонами польськими теренами, була тисно повязана з публицистикою и суспильно - политичною думкою. Литературни твори, перед тим як вийти окремою книжкою, часто друкувалися у периодици. З розширенням кола читачив и спробами дати глибши видповиди на морально - етични запитання часу проза поступово видтисняла поезию на другий план. Письменник перетворювався з романтичного тАЮбудителя" на тАЮдослидника" и тАЮликаря" суспильства, а повисть и новела - у найвидповидниший жанр литератури. РЗхний змист реалистично видбивав колизиСЧ тогочасного життя польськоСЧ шляхти, шукав засобив для виправлення социальних болячок и моральних збочень. Художня литература поступово доходить до яскравого реалистичного опису характерних героСЧв та подий часу.

Проте литература не зриклася историчних традиций, а письменники надали захоплювали читачив привабливими образами минулоСЧ величи Польщи. Гидними продовжувачами историчного письменства виступали Генрик Сенкевич (1846 - 1916), Болеслав Прус (1847-1912).

РЖдеология позитивизму и потреби техничного прогресу створювали сприятливи умови для розвитку науковоСЧ думки, що в свою чергу впливало на зростання загального ривня культури польськоСЧ шляхти. Видсутнисть державноСЧ пидтримки обмежувала институциональний розвиток польськоСЧ науки в РосиСЧ та Нимеччини. Там наукови студиСЧ оберталися навколо гуманитарних и суспильних проблем. Продовжували дияльнисть культурно-наукови фундациСЧ, створени заможною польською шляхтою у попередний период. Кракив и Львив перетворилися у науково - культурни центри польськоСЧ науковоСЧ думи.

З усих наукових дисциплин найбильшого розвитку досягла историография, яка знаходилася в епицентри роздумив про минуле й майбутнСФ як польськоСЧ шляхти в цилому так и Польщи загалом. Суспильне значення историографиСЧ полягала в необхидности дати видповидь на питання про причини занепаду Польщи. Оцинки вимагали також невдачи польських визвольних змагань ХРЖХ ст., в яких не останню роль видигравала шляхта. Це спонукало до вивчення минулого з погляду нових методологичних пидходив. Позитивизм заперечував романтични уявлення про тАЮнациональний дух", вимагав суворого дотримання змисту историчних джерел, критичного осмислення факты ви подий. В останний третини столиття историки подилилися на три окреслени напрями, кожен з яких пропонував своСФ бачення минулого Польщи. Найшвидше сформувалася тАЮкракивська школа" в историографиСЧ, представлена идеологами и политиками кракивського консерватизму. Визнаним главою школи був професор и ректор Кракивського университету, историк и письменник Ю. Шуйський. В своСЧх працях проводилася думка про тАЮанархизм" и тАЮсвавилля" польськоСЧ национальноСЧ традициСЧ, яка СФ характерною рисою польськоСЧ шляхти, видсутнисть сильноСЧ монархичноСЧ влади, що у пидсумку зумовило историчне видставання Польщи вид инших краСЧн РДвропи. Його погляди розвивав ксьондз Валериан Калинка, який у багатьох працях гостро критикував польськи патриотични сили за необдумани спроби зламати освячени виками традицийни порядки. Вину за подили Польщи вин покладав на табир польських реформаторив, яки наприкинци 18 ст. намагалися усунути перешкоди на шляху розвитку краСЧни.

Погляди историкив кракивськоСЧ школи спричинили гостру полемику, яка зиграла важливу роль политичному вихованни польськоСЧ шляхти та й суспильства в цилому. РЖз запереченням СЧхних поглядив виступила група историкив з Короливства Польського, яка отримала назву тАЮваршавськоСЧ школи". РЗСЧ представники запропонували тАЮоптимистичну" концепцию историСЧ Польщи, стверджували, що она розвивалася подибно до инших СФвропейських краСЧн, а вину за подили покладали на агресивних сусидив краСЧни. Професор Варшавського университету Адольф Павинський докладно вивчав устрий Речи ПосполитоСЧ у XVI - XVIII ст. и дийшов висновку, що шляхетська демократия була закономирним результатом историчного розвитку и не видризняла Польщу вид инших краСЧн. Натомисть компетенциСЧ шляхетських сеймикив не дозволили своСФчасно реформувати устрий Речи ПосполитоСЧ.

РЖдеСЧ позитивизму вплинули також на розвиток инших гуманитарних наук и философськоСЧ думки. Особливо яскраво е проявилось у философиСЧ, де розвитку якоСЧ значною мирою причинилися публицисти, що пропагували серед польськоСЧ шляхти идеСЧ позитивистив.

Серед наук, що тоди швидко розвивались, було мовознавство и литературознавство. Природничи и технични науки не набули такого розвитку, як гуманитарни. Але йздесь польськи вчени досягли помитних успихив.

Початки промислового розвитку и розбудови мист спричинили змини в умовах буденного життя и побуту польськоСЧ шляхти. Аристократия та заможне шляхетство мешкало у власних будинках, мала численну прислугу, карети або дрожки. Вони не жалили коштив на обладнання багатокимнатних палацив, обставлених модними меблями, картинами, посудом тощо. Невид'СФмним елементом аристократичного палацу були салони для прийому гостей, прикрашени численними картинами, вишуканими меблями, зброСФю, люстрами та каминами. Магнатськи палаци, як правило, мали велики библиотеки, а часом и багати колекциСЧ пам'яток материальноСЧ культури.

Центром моди вбрання вищих сфер польськоСЧ шляхти залишався Париж. Паризька мода визначала стиль одягу у Варшави, Познани и Кракови.

Значно зрис интерес шляхти до театральних вистав и музичних концертив, яки видбувалися не тильки в специальних примищеннях, а й в громадських та пид видкритим небом.

Завдання поширення здобуткив свитовоСЧ та национальноСЧ культури виконували ризноманитни салони и виставки, в яких виставлялися й продавалися мистецьки твори. У Варшави популярними були Салон Олександра Кривульта, який дияв у 1880 - 1906 рр.

Загалом период позитивизму внис до культурного розвитку полякив нови якости, яки не були такими ефективними та яскравими за часив романтикив. Але вони були народжени пильнишою увагою до життя ширших верств суспильства, вносили до национальноСЧ культури демократични елементи, чим робили СЧСЧ ближчою не тильки до шляхти, а й селян, мищан, робитникив. У пидсумку вони складали основну масу польськоСЧ нациСЧ, яка наприкинци ХРЖХ ст. набувала нових рис.

Наприкинци XIX ст. и в перши десятириччя XX ст. сталися змини в ориСФнтациях польськоСЧ шляхетськоСЧ культури. Вони були пов'язани з науково-техничним прогресом, посиленням комуникаций, посиленням участи в суспильно-политичному житти незаможних верств, поляризациСФю социальних и национальних рухив, протиборством провидних СФвропейських держав на мижнародний арени. У науковий литератури цей период у розвитку культури отримав назву МолодоСЧ Польщи, або неоромантизму чи модерну. Термин "Молода Польща" походить вид назви циклу програмних статей польського публициста й критика Артура Гурського в кракивському часописи тАЮЖиття" за 1898 р., де вин обТСрунтував завдання польських митцив напередодни XX столиття: нове поколиння колишньоСЧ шляхти, и теперишньоСЧ интелигенциСЧ повинно допомогти народу в досягненни идеалив справедливости та незалежности. Таки идеали були сформовани ще польськими романтиками, тож повернення до них повинно проходити на нових идейних засадах (неоромантизму).

Культурний розвиток польськоСЧ шляхти також видбувався в коли суспильно-политичних идей СФвропейських народив. У цей час на континенти пид впливом техничного прогресу руйнувалися стари социальни зв'язки. Загроза нищення усталених традиций и цинностей викликала видчуття страху перед майбутним, наближення катастрофи. Розпад освяченоСЧ часом системи свитобачення й виникнення багатоманитних образив свиту ставило людину перед необхиднистю зберегти власну индивидуальнисть, знайти своСФ мисце у нових стосунках. РеакциСФю на науково-техничний поступ, який перетворював особистисть на гвинтик у системи капиталистичних видносин, було звернення до внутришнього психологичного свиту людини, СЧСЧ почувань та переживань. Культура и мистецтво стають площиною самовиразу особистости, СЧСЧ индивидуального сприйняття и ставлення до оточення. Усе читкише вимальовувалася розбижнисть миж творцями идей та культурних цинностей, з одного боку, и масою, яка СФ СЧх споживачем, з другого. Розгорнулася дискусия про роль духовности та моральних цинностей у житти суспильства, в основи якоСЧ лежав давний спир про добро и зло. РЖндивидуалистськи пидходи философських систем А. Шопенгауера и Ф. Ницше знаходили сприятливий грунт для поширення насамперед серед елитарних верств суспильства, тоди як колективистськи социалистични та националистични доктрини - серед демократичних верств. РЖндивидуализм и колективизм у культурний сфери набули крайних форм елитаризму та егалитаризму (егалите - ривнисть), породжуючи ризноманитни промижни идеологични варианти. Елитаризм закликав до заглиблення у свит индивидуальних переживань и духовних цинностей; егалитаризм стверджував вищою циннистю интереси та культуру социальних и национальних спильнот. Пид впливом цих крайних пидходив формувалася плюралистична суспильна свидомисть СФвропейських народив початку XX ст.

Для культури польськоСЧ шляхти кинця XIX - початку XX ст. було властиве особливе сприйняття настроСЧв та идейних течий тогочасноСЧ РДвропи. Центр польського культурного життя, який до цього перебував у Варшави, у 90-х роках XIX ст. перемистився до Кракова, де гуртувалася науково-мистецька интелигенция з усих дильниць, дияли численни наукови, громадськи та культурно-мистецьки осередки. На формування спильноСЧ думки поважний вплив чинили диячи свиту культури - публицисти, литератори, вчени, митци. Елитарни тенденциСЧ проявлялись у прагненни пиднести духовний потенциал польськоСЧ культури, створити далекосяжни ориСФнтири загальнолюдських цинностей, видмовившись вид змалювання турбот буденного життя. Нове "молоде" поколиння творцив (до речи вихидци зи шляхти), яке вступало в життя наприкинци XIX ст., виявляло розчарування в идеологичним доктринах и политичних програмах, виступало за розрив зи "старими" диячами. Молодий поет и философ Станислав Бжозовський (1878-1911) писав тоди:

Що ж СФ ? Що залишилось нам, що знаСФм,

Коли вже жодна з давних вир не до вподоби?

Який же щит знайдеш вид спису злоби

Людина схилу вику? Лиш голову безсило похиляСФш...

Видповиди на ци питання давала група литераторив и критикив. 3. Пшесмицький у Варшави виступив на захист права митця мати свий погляд на життя, закликав видмовитись вид суспильних и политичних проблем, займатися вищими естетичними цинностями. Гасло "мистецтво заради мистецтва" пидхопили укладачи збирника Форпости (1895) молоди поети М. Коморницька, Ц. РДллСФнти, В. Налковський. Творча особистисть, на СЧхню думку, СФ тим "форпостом", який розкриваСФ перед суспильством вищи и духовни цинности. Головний редактор кракивського часопису Життя С. Пшибишевський у програмному манифести ("Конфитюр", 1898) твердив, що мистецтво повинно звильнитися и вид служиння суспильству и творити внутришний свит особистости, СЧСЧ духовнисть; справжнСФ мистецтво лежить поза межами держав, класив, наций. Того ж 1898 р. инший литератор - А. Гурський - надав полемици навколо призначення мистецтва дещо иншого спрямування: Молода Польща повинна служити справи виховання народу, позбавленого свободи и незалежности. Писля национального пожвавлення 1905-1907 рр. бильшисть творцив МолодоСЧ Польщи сприйняли мисию виховання суспильства в дуси романтичних идеалив. Видатний маляр и литератор Станислав Виткевич (1851-1915) у 1906 р. пидкреслив, що джерело всих змин суспильних стосункив "знаходиться в людських душах", тому завданням интелигенциСЧ СФ пробудити СЧх. Неоромантики зробили все можливе, щоб змицнити виру людей в национальни идеали, поСФднати ризни верстви спильною романтичною традициСФю. Проявом високого патриотизму став Катехизис польськоСЧ дитини, написаний и виданий 1900р. поетом и публицистом Владиславом Белзою (1847-1913):

Хто ти СФ? - Поляк малий,

Який твий знак? - Орел билий,

(...)

Що то за земля? - Моя витчизна,

Чим здобута? - Кров'ю и близною,

Чи СЧСЧ кохаСФш? - Кохаю щиро,

А в що вириш? - В Польщу вирю!

Настанова бильшости польськоСЧ интелигенциСЧ на виховання широких верств населення в дуси усвидомлення своСФСЧ национальноСЧ приналежности й цинности незалежноСЧ державности видиграла значну роль у поширенни национальноСЧ свидомости всупереч подилу полякив миж трьома державами й активного проведення СЧх правлячими колами курсу на асимиляцию (окрим Австро-Угорщини). Патриотични идеСЧ стали здобутком польськоСЧ интелигенциСЧ всих трьох дильниць. У Галичини интелектуальне и культурне життя полякив, особливо що стосуСФться шляхти, розвивалося за СФвропейськими зразками. Тут концентрувалися кадри польськоСЧ интелигенциСЧ з усих земель, народжувалися нови культурни течиСЧ та инициативи, що впливали на патриотични настроСЧ полякив в инших краСЧнах. Вид 1905р. Вавельський замок у Кракови, де знаходилися усипальници польських королив, був перетворений на музей и набув значення национального символу. У Галичини проводилися численни загально польськи форуми, яки знаменували СФднисть нациСЧ: збирались кошти и ставились пам'ятники польським национальним диячам, урочисто видзначались СЧхни ричници та ювилеСЧ.

3.2 Досягнення польськоСЧ интелигенциСЧ в галузи техничних природничих и техничних наук

Доречним, на нашу думку, було б згадати и те, що колишни польськи шляхтичи (теперишни представники интелигенциСЧ) зробили певний внесок у розвиток промисловости, науки и вищоСЧ освити нашоСЧ держави. Мова йде, насамперед, про тих представникив шляхти, яки народилися на териториСЧ УкраСЧни або прибули сюди з ризних кинцив империСЧ - здебильшого з Царства Польського. Вси вони включилися в налагодження и вдосконалення технологичних процесив та рациональноСЧ организациСЧ праци на пидприСФмствах, або в пидготовку фахивцив як безпосередньо на виробництви, так и у вузах, а також у дослидницьку роботу в останних по виришенню тих чи инших наукових и науково-техничних проблем. Серед них були талановити инженери, геологи, биологи, медики, фахивци з инших галузей науки й техники.

Найбильший слид залишили в УкраСЧни, очевидно, польськи фахивци в галузи техники. Так, у 1903 р., наприклад,здесь працювали 87 членив Товариства польських техникив (40% вид усих, що трудились тоди на теренах РосийськоСЧ империСЧ), в якому об'СФднувалися найвидатниши представники польськоСЧ техничноСЧ думки. Кам'янський Днипровський металургийний завод проектував, зокрема, дуже видомий тоди заводобудивник и конструктор А.3аборовський. Згодом вин протягом килькох рокив був головним инженером цього заводу. В 1888 р. директором-розпорядником Днипровського заводу був РЖ.Ясюкович, талановитий инженер-технолог. Саме завдяки його техничним знанням и организаторським здибностям Днипровський завод вийшов за ривнем технологичних процесив и якистю своСФСЧ продукциСЧ на перше мисце у важкий промисловости империСЧ.

Чимало польських инженерив працювало в ти роки на керивних административно-техничних посадах у цукровий промисловости в УкраСЧни або ж були будивниками цукрозаводив, серед них -- видоми фахивци в ций галузи Я.Шльонський, Т. РДвневич, З. Домбровський, А. Борман, А. ГосСФвський.

Отже, як бачимо, технична интелигенция з числа польського населення мала високий фаховий авторитет. Багато СЧСЧ представникив займали керивни посади в компаниях и на пидприСФмствах. Так, директором и вице-директором Луганського паровозобудивного заводу в ти роки були поляки. Директором ще одного великого заводу в КадиСЧвци також був поляк.

Одним з перших розвидувачив покладив зализноСЧ руди в Кривому Рози були польськи геологи Ю.Пузина и С.Конткевич. Останним були складени перши геологични карти Кривого Рогу и зибрани докладни дани про будову покладив та СЧхни запаси, що дало можливисть розпочати ширшу, ниж ранише, експлуатацию криворизьких надр. В результати робит, проведених ними в УкраСЧни, були видкрити поклади зализноСЧ руди биля гори Корсак-Могила и складено докладну карту УкраСЧнського кристаличного масиву. На основи зибраних материалив С.Конткевич дийшов висновку, що гранити Подилля, Волини и КиСЧвщини не СФ продовженням Карпат, як доти вважали, а залишками первинноСЧ земноСЧ структури, незалежною геологичною структурою. В 1878 р. вин виступив з доповиддю про минеральни багатства пивдня УкраСЧни на Першому мижнародному геологичному конгреси в Парижи. Зибраний С. Конткевичем фактичний материал видзначався великою точнистю, що надавало йому особливоСЧ цинности.

У Кривому Рози проводили дослидження геологи-поляки М.Шимановський (1892р.), який з часом зминив С.Конткевича на вищеназваний посади, та А.Михальський (1896 р.) Польськи вчени-геологи В.Тейссейр, А. Ломницький, А. Альт, С. Плахетко, В. Гильбер, В. Лозинський, В.Тимракевич, Г.Оссовський, А. Малицький, Я.Смоленський та ин., наприкинци XIX ст. -- на початку XX ст. здийснили всебични дослидження умов виникнення й розвитку гипсового та, карбонатного карсту, на териториСЧ Волини и Подилля. (С) Информация опубликована на 5ro4ka.ru
В СЧхних працях охарактеризовано геоморфологични, геолого-структурни й неотектонични особливости цього региону УкраСЧни, на фони яких розвиваються карстови явища. Сучасни, наприклад, дани про розвиток тектоничноСЧ трищинуватости в гипсах региону, яка маСФ ерозийно-карстовий характер, в основному видповидають схеми СЧх розмищення, розроблений В.Тейссейром ще в 1900 р. Шкода, що вони не були взяти до уваги, коли споруджували Ровенську АЕС.

Ю.Пачоський був одним з организаторив и перших керивникив всесвитньо видомого заповидника Аскания-Нова. тАЮУ Херсони, де Пачоський прожив понад 20 рокив, -- пишуть московськи дослидники життя й науковоСЧ дияльности польського вченого Пузанов та Т.Гольд. -- на повну силу розкрився його талант организатора, дослидника, теоретика. Кращи його праци написани саме в цей период. Частни видвидання АсканиРЖ-НовоСЧ, спостереження за розвитком флори, численни екскурсиСЧ по величезний териториСЧ ХерсонськоСЧ губерниСЧ справедливо створили Пачоському славу видатного знавця природи, насамперед флори рослинности пивдня РосиСЧ".

Там же, у Херсони. Ю.Пачоський написав своСЧ капитальни праци "Основни риси розвитку флори Пивденно-ЗахидноСЧ РосиСЧ" (1910 р.), тАЮХерсонська флора" (4.1. 1914), "Опис рослинности ХерсонськоСЧ губерниСЧ" (Кн.1: "Лиси", 1915; Кн.2: "Степи". 1917) та ин. За период своСФСЧ дияльности Ю.Пачоськии опубликував у РосиСЧ и Польщи близько 190 праць, присвячених флори УкраСЧни (165). Деяки види. рослин, видкритих и описаних польським вченим, названи його им'ям.

Чимало польських вчених працювали у вищих навчальних закладах НадднипрянськоСЧ УкраСЧни. Однак ситуация для них видаласяздесь значно гиршою. Якщо пидприСФмства були приватною власнистю, а наукови установи часто видкривалися земствами чи миським самоврядуванням, то вузи мали статус державних имперських установ. А царськи власти не хотили допускати полякив, а особливо тих, хто мав шляхетське кориння, до навчання и виховання студентив, оскильки побоювалися, що вони не будуть ревними вихователями в дуси видданости тАЮцарю й отСФчСФству", скорише навпаки -- будуть вносити смуту в молоди голови. Зрозумило, що царська охранка вважала це дуже небезпечним для самодержавства. Не випадково ж саме вона, до речи, намагалась прищепити населенню погляди, що нибито тАЮнайбильшими ворогами империСЧ СФ СФвреСЧ, студенти и поляки".

Тому писля 1863 р. вийшов ряд царських указив и розпоряджень Министерства народноСЧ освити, яки ставили шлагбаум перед поляками для роботи у вузах. У розвиток цих законно-розпорядчих актив 27 вересня 1868 р. цар ще раз тАЮвысочайше повелеть изволил" осиб польського походження, тАЮяк уродженцив Царства Польського, так и захидних губерний, римо-католицького сповидання не допускати ни до яких посад у навчальних закладах Министерства народноСЧ освити, крим Варшавського и Дерптського навчальних округив".

А як це виглядало на практици видно на прикладах з тодишнього життя КиСЧвського университету св. Володимира. До 1863 р.здесь працювало викладачами чимало полякив. З вибухом повстання СЧх усих негайно звильнили незалежно вид того, пидтримували вони його чи ни. У 1870 р. на посаду доцента кафедри поривняльного мовознавства историко-филологичного факультету виришили запросити Бодуена де Куртене -- в майбутньому одного из свитил СФвропейськоСЧ филологичноСЧ науки. Молодий вчений, який тильки-но блискуче захистив докторську Дисертацию, подавав, як кажуть, велики надиСЧ. Кафедри, яка не мала необхидноСЧ килькости Бодуен де Куртене був дуже потрибен. Тому рада факультету в 1871 р. одноголосне обрала його на цю посаду. Проти зарахування на роботу Бодуена де Куртене (як поляка) категорично запротестував реакцийне настроСФний професор Н. Рененкампф. Його пидтримали К.Митюков, Н.Бунге, В.Бильбасов. Вони не заперечували того, що Бодуен де Куртене СФ талановитим вченим, а мотивували свою заяву-протест тим, що не можна брати на роботу поляка. Рада факультету вимушена була передати питання на розгляд министра освити. Ришення останнього, звисно, було негативним.

Цей випадок був типовим, як на той час, для вузив в УкраСЧни. Той же Бодуен де Куртене невдовзи став викладати в Казанському университети, а згодом аж до революциСЧ 1917 р. плидно працював у Петербурзькому университети, здобувши своСЧми филологичними працями свитове визнання. В них, до речи, вин високо оцинював досягнення украСЧнськоСЧ науки и культури, зокрема мовознавчи й етнографични праци РЖ.Я.Франка, з яким пидтримував дружни зв'язки.

Царськи власти дещо поблажливише ставилися до прийняття на роботу в вузи на УкраСЧни, в тому числи в университет св. Володимира, полякив-медикив. Щоправда, це вже мало мисце пизнише -- у 80-х роках, а в политици царизму в цьому питанни були, так би мовити, своСЧ припливи и видпливи, тобто жорстка позиция чергувалась з певними послабленнями щодо прийому на роботу в вузи осиб польського походження, якщо вони до того ж не дуже афишували свого польського родоводу. Так було наприклад, з В.Пидвисоцьким, уродженець ЧернигивськоСЧ губерниСЧ. Як здибний студент по закинченни медичного факультету университету св. Володимира був залишенийздесь на роботи й швидко зробив блискучу наукову кар'СФру. Вже в 1888 р. вин був обраний професором кафедри загальноСЧ патологиСЧ, а через деякий час и очолив СЧСЧ. Безумовно, велику роль видиграли особисти якости В. Пидвисоцького. Це був талановитий организатор науковоСЧ роботи.

В КиСФви вчений написав удостоСФний премиСЧ РосийськоСЧ академиСЧ наук пидручник "Основи загальноСЧ патологиСЧ", що витримав 20 видань и був перекладений 17 иноземними мовами. РЖ.П.Павлов зазначав, що В.Пидвисоцький завдяки своСФму пидручнику став вчителем як витчизняних, так и иноземних ликарив. У КиСФви вин организував видання наукового журналу "Архив патологии, бактериологии й клинической медицини", написав чимало наукових праць. Лише в "Университетских известиях" було надруковано 15 наукових статей професора В. Пидвисоцького. Вин видзначився також и в боротьби з епидемиСФю холери у КиСФви у 1892 р.

Пизнише В.Пидвисоцький з таким же успихом и самовиддачею працював в Одеському университети. "В.В., -- писав академик РЖ.П.Павлов, -- взяв на. себе працю обладнати в Одеси медичний факультет, який видкрився. Треба було здобути необхидни материальни засоби (а до ДержавноСЧ думи це було дуже й дуже нелегко) и виконати вищою мирою складни будивельни завдання, а потим настав час видповидального добору професорського персоналу. РЖ те, и друге, и третСФ було досягнуте В.В. повнистю.

Певни зрушення на краще настали для полякив писля революциСЧ 1905 р. Якщо з 1864 р. по 1904 р. на професорсько-викладацьких посадах у КиСЧвському университети працювало лише 7 полякив, то з 1905 р. по 1917 р. -- уже 17. Серед них можна назвати таких видомих вчених, як физики Ч.Бялобжеський и Л.Кордиш, медики К.Вагнер и С.Каляндик, фармаколог А.ТшецСФський, визнаний фахивець з античноСЧ философиСЧ Х.Якубанис та инши.

Проте не слид думати, що писля революциСЧ 1905 р. вси проблеми з працевлаштуванням полякив у КиСЧвському университети розв'язалися. Всиляки перешкоди у цьому плани чинилися й дали, незважаючи на обицяни видомим манифестом Миколи II политични права и свободи всим громадянам империСЧ. Показовою щодо цього СФ справа молодого вченого-филолога В.Клингера -- вихованцю университету. Як талановитого випускника, його хотили в ньому залишити, але Министерство народноСЧ освити вже писля революциСЧ, в 1906 р. не дозволило йому зайняти викладацьку посаду з причини його польського походження. Лише через два роки завдяки наполегливий пидтримци всиСФСЧ кафедри класичноСЧ филологиСЧ його все-таки обрали доцентом.

Ще через два роки рада университету затвердила В.Клингера на посади професора класичноСЧ филологиСЧ. Здавалося б, справедливисть перемогла. Однак ниби за чиСФюсь командою реакцийна киСЧвська преса розпочала проти нього наклепницьку кампанию. Про нього писали як про небезпечного польського бойовика, кривдника украСЧнського й росийського народив. На знак протесту проти такого обурливого цькування В.Клингер видмовився вид посади и направив до министерства листа з осудом пидтримуваноСЧ властями практики утискив вчених-полякив в университети. Слид сказати, що диСЧ шовинистив засуджувало багато професорив и викладачив, яки из симпатиСФю ставились до В.Клингера та инших польських колег, до всього польського народу. Однак тильки писля перемоги ЛютневоСЧ революциСЧ В.Клингер посив посаду професора. У 1917 р. його затвердили ще й завидуючим кафедрою класичноСЧ филологиСЧ университету.

Чимало польських вчених, яки працювали в университети св. Володимира, за сумисництвом викладали и в КПРЖ. Серед них були К.Абрамович, Б.Шишковський, Л.Кордиш та инши. Останний, до речи. прислужився украСЧнський науци ще й писля революциСЧ -- в 20-х роках вин був знову запрошений до КПРЖ, де почав уперше читати курс основ теоретичноСЧ електро и радиотехники.

У другий половини XIX ст. -- на початку XX ст. чимало польських вчених працювало в Харкивському университети, хоча немилисть у зв'язку з повстанням 1863-1864 рр. торкнулася и СЧх, Перед його вибухомздесь працювало двоСФ талановитих вчених-професорив; химик-технолог РЖ.Коссов и юрист А.Станиславський, ризнобичне обдарований вчений. Останний переклав польською мовою "Божественну комедию" А. Данте и був автором украСЧнськоСЧ народноСЧ писни "Летить орел понад небом". (Вин, до речи, батько видатного польського художника Я.Станиславського, у якого велики заслуги и перед украСЧнським образотворчим мистецтвом).

3.3 Внесок польськоСЧ интелигенциСЧ у розвиток гуманитарних наук

Треба сказати, що поляки залишили помитний слид в УкраСЧни и в галузи гуманитарних наук. Насамперед слид видилити тих, хто служив музи историСЧ Клио. Серед них варто, на наш погляд, в першу чергу назвати Ю.-А.РоллСФ. Праци д-ра Антония РЖ., як вин СЧх пидписував, викликали значний интерес. СЧх читали и по-польськи, и по-росийськи, оскильки частину з них друкувала "Киевская старина".

Закоханий у Подилля, вин почав збирати, записувати й публикувати старовинни перекази й легенди краю. Видвидуючи ярмарки й святкови народни гуляння, Ю.РоллСФ не тильки збирав материал з мисцевоСЧ давнини, а й фотографував найхарактерниши типажи мешканцив УкраСЧни: мищан и селян, дидив и молодиць, ризного роду гультяСЧв и т.д. Альбоми цих чудово виконаних знимкив вин видав як додаток до своСЧх праць. З них ми можемо судити, як виглядало понад сто рокив тому поколиння наших попередникив.

Ю.РоллСФ спирався звичайно не лише на почути вид людей перекази и легенди. Вин перечитав и вси, яки тильки миг, старовинни хроники, немало часу витратив, переглядаючи документи в архивах шляхетських дворив и т.д. У своСЧй творчости вин не обмежувався опрацюванням и публикациСФю переказив и легенд, а взявся за написання ТСрунтовних праць з историСЧ як Подилля, так и всиСФСЧ УкраСЧни, вмищуючи СЧх у периодичних виданнях Варшави, Кракова и Львова. В 1869 р. в одному з них вин розпочав друкувати свою найважливишу працю тАЮЗамочки подильськи на молдавських окраСЧнах", яка з часом вилилася в тритомне дослидження. Його перши два томи присвячени историСЧ миста Кам'янця-Подильського, а останний -- Бара, Могилева-Днистровського, Шаргорода, Жванця и килькох инших подильських мист и мистечок, яки з козацьких часив пов'язани з видомими чи мало видомими подиями историСЧ УкраСЧни. Праця ця викликала великий интерес у читачив, а тому була негайно видана в Кракови (а в 1880 р. вийшла у Варшави другим переробленим и доповненим виданням). Вона ще й доси СФ фактично СФдиним ТСрунтовним опрацюванням историСЧ Кам'янця-Подильського, -- миста-фортеци, яке не раз видигравало важливу роль в историСЧ УкраСЧни. Писля СЧСЧ опубликування авторитет Ю.РоллСФ як историка значно зрис и в 1873 р. його запросили спивпрацювати з львивським "Пшеводником науковим". В наукових зошитах останнього з того часу часто стали з'являтися праци д-ра Антония РЖ. з историСЧ УкраСЧни. Перши п'ять томив його тАЮРозмов про минуле", а потим тАЮРЖсторичних повистей" вийшло у Львови в 1878-1880 рр., де загалом було надруковано 25 праць на цю тематику: тАЮКозача помста", тАЮТульчинський двир" та инши А потим майже щороку аж до самоСЧ смерти Ю.РоллСФ виходили все нови и нови томи його тАЮРЖсторичних повистей" з историСЧ як Подилля, так и всиСФСЧ УкраСЧни. Ю.РоллСФ -- автор також килькох праць з историСЧ медицини на Волини й Подилли у XV -- XIX ст.

Окреми праци польського историка присвячени биографиям козацьких ватажкив С.Наливайка. Пидкови, С.Чалого, РЖ.Богуна. За працю про останнього вин взявся, прочитавши видомий роман Г.Сенкевича тАЮВогнем и мечем", одним з героСЧв якого СФ РЖ.Богун. На видмину вид тенденцийно виведеного образу письменником, Ю.РоллСФ старався подати читачам бильш правдиву биографию знаменитого козацького полковника.

Об'СФктивну характеристику подильський историк дав и коронному гетьману С.Чарнецькому, якого всиляко прославляла польська историография. РоллСФ ж написав, що вин зруйнував УкраСЧну дужче, ниж Батий и вси ГиреСЧ разом узяти. Така об'СФктивнисть д-ра Антония РЖ. викликала схвальну оцинку РЖ.Франка, який завжди пильно стежив за всим, що друкувалось з историСЧ й культури УкраСЧни. Всього Ю.РоллСФ написав за своСФ життя близько 80 монографий, яки вин називав "историчними повистями". Однак це не СФ монографиСЧ в сучасному розуминни цього термину. Його тАЮРЖсторични повисти" стоять на межи миж науковою роботою и литературною белетристикою. З одного боку, це було безперечним достоСЧнством, бо його праци написани гарною литературною мовою и дуже легко читаються. З иншого боку, неридко белетрист у Ю.РоллСФ переважував историка, на що звертали увагу ще його сучасники.

Серед польських историкив, яки творили в УкраСЧни, безумовно, найбильшою постаттю був А.Яблоновський. Це призвище, на жаль, теперишньому читачеви мало що говорить (якщо вин взагали його чув).

А.Яблоновський встиг написати багато. Тут и праци из славистики, з историСЧ ПередньоСЧ АзиСЧ й Арабського Сходу. Цьому сприяли його численни подорожи по краСЧнах РДвропи, АзиСЧ й Африки, знання багатьох СФвропейських и схидних мов, робота в библиотеках и музеях цих краСЧн. Однак найбильше вин видомий як историк УкраСЧни. Праци на цю тему склали бильшу частину семитомного видання його творив, виданих у Варшави на початку XX ст. (перед тим на злами XIX -- XX ст. вийшли чотиритомним виданням у Кракови), Сюди ввийшли монография тАЮВолинська земля в половини XV ст.", тАЮУкраСЧнськи староства", тАЮУкраСЧнська земля вид лихолиття до РуСЧни", тАЮПодилля наприкинци XV ст.", тАЮЗаселення УкраСЧни в литовську епоху", тАЮСтародавнСФ Подилля перед його прилученням до колишньоСЧ Речи ПосполитоСЧ", тАЮКолонизация УкраСЧни за останних Ягеллонив" та ин. Одне з останних великих дослиджень А.Яблоновського -- тАЮРЖстория ПивденноСЧ Руси до падиння Речи ПосполитоСЧ Польщи" (1912 р.). Праци його видавалися, як правило, у Варшави, часом у Кракови, але одна з них --про колонизацию (заселення) УкраСЧни, видана в 1907 р. у КиСФви стараннями РЖсторичного товариства Нестора - литописця. У працях А.Яблоновського зибрано багатий фактичний материал, однак основна концепция историСЧ УкраСЧни, якоСЧ дотримуСФться автор, ущербна. Так, вин писав, що на долю Польщи випала висока исторична, мисия -- пидняти Русь, заселити, навести в ний лад и залучити до СФвропейськоСЧ цивилизациСЧ, оскильки таке завдання було не пид силу Литви. Це вин вважав своСФридним моральним виправданням для Польщи за оволодиння украСЧнськими землями.

Вчений твердив, що до татарського нашестя взагали вся УкраСЧна (пид якою поляки розумили КиСЧвщину и Брацлавщину, а також земли, що безпосередньо до них прилягають з пивдня) була зайнята кочивниками турецькоСЧ крови, и лише зи смертю кримського хана Менгли - Гирея в 1515 р, коли зменшилася интенсивнисть татарських набигив,здесь почало складатись степове населення шляхом руськоСЧ и польськоСЧ колонизациСЧ та з тюркських кочивникив, якиздесь поселялися. Гуцулив вин помилково вважав обрусилим волоським племенем. Безпидставно заперечував наявнисть в украСЧнцив власних национально-политичних традиций. Все це, звичайно, знижуСФ наукову вартисть його праць. А.Яблоновський - автор загалом цикавоСЧ, багатоСЧ своСЧм фактичним материалом, великоСЧ за обсягом монографиСЧ тАЮКиСФво-Могилянська академия. РЖсторичний нарис на фони загального розвитку захидноСЧ цивилизациСЧ на Руси." У ний вин знову ж таки не уникнув помилкових оцинок. Так, А.Яблоновський писав, що Академия, не мала в соби ничого самостийного, ничого оригинального, а була лише посередницею миж Заходом и Сходом, миж захидною и схидною культурою и розсадницею латино-польськоСЧ культури на Руси Безперечно, що Академия справди виступала такою посередницею. Однак водночас вона була опорою украСЧнства, захисницею православ'я на берегах Днипра, для чого, власне кажучи, СЧСЧ й створено.

Польський дослидник писав дали, що Академия справляла незначний вплив на розвиток украСЧнськоСЧ народноСЧ окремишности. Це його-твердження також не видповидаСФ дийсности. До того ж, дали вин суперечить самому соби. Так, наголошуючи, що через вивчення польськоСЧ мови й литератури в АкадемиСЧ поширювалася захидна культура, А.Яблоновський пише, що остання тАЮхоч и посередним чином, але дуже впливала на змицнення циСФСЧ окремишности перед загрозою росийськоСЧ асимиляциСЧ, яка з часом дедали посилювалася".

А.Яблоновський, безумовно, мав рацию, видзначаючи вплив польськоСЧ культури на розвиток громадських и культурницьких процесив в УкраСЧни Про це ж писали, й провидни украСЧнськи историки, в тому числи М.Грушевський.

Незважаючи на названи вище помилкови чи дискусийни погляди А.Яблоновського з окремих питань историСЧ УкраСЧни, його праци були добре видоми серед украСЧнських наукових кил й належно ними оцинени Так, полемизуючи з Б.Гринченком, який у тАЮЛистах з НадднипрянськоСЧ УкраСЧни" стверджував, що кожний, хто дасть украСЧнцеви неукраСЧнську книжку, робить йому шкоду, М.Драгоманов у своСЧх знаменитих тАЮЛистах на Надднипрянську УкраСЧну" писав, що в такому рази тАЮми перестанемо читати московськи (тобто написани по-росийськи) й польськи книги Антоновича и Яблоновського про украСЧнську историю", а це, на його думку, було б абсурдом. Як бачимо, М. Драгоманов поставив праци В. Антоновича и А.Яблоновського на один ривень.

Треба сказати, що польськи етнографи другоСЧ половини XIX ст., зробили великий внесок у вивчення народноСЧ писни и народних обрядив в УкраСЧни. ЗгадаСФмо лише деяки з праць, написаних поляками з УкраСЧни. Тоди в Кракови виходило периодично багатотомне видання: тАЮЗибрання видомостей до крайовоСЧ антропологиСЧ". Польськи дослидники-любители надсилали туди (и там друкували) з УкраСЧни багато цикавих материалив, яки сьогодни СФ безцинним джерелом ознайомлення з тодишньою народною писнею и обрядами. Одним з них був Т.Стецький, автор, до речи, солидноСЧ двотомноСЧ праци тАЮВолинь из статистичного, историчного и археологичного погляду", виданоСЧ в 1864-1872 рр. у Львови. Безумовно, професионалом високого класу був РЖ.Коперницький, чия наукова спадщина, за оцинкою З.Болтарович, тАЮзбагатила й украСЧнську етнографию". Людина революцийно-демократичних поглядив и невтомноСЧ енергиСЧ, РЖ.Коперницький входив до керивних органив польського пидпилля, яке готувало повстання в УкраСЧни, а також був одним з организаторив тАЮТовариства таСФмних польських шкил". Найбильшим предметом етнографичних зацикавлень самого РЖ.Коперницького стали украСЧнськи Карпати. Його перу належить фундаментальна праця тАЮПро руських горцив у Галичини" (1888 р.), яку РЖ. Франко назвав тАЮпершим систематичним дослидженням украСЧнцив Карпат".

Уси ци та инши видання украСЧнських народних писень та обрядив, зроблени польськими дослидниками в той период, важко переоцинити. Такий визнаний авторитет, як академик О.Билецький, писав, що тАЮвеличезний вклад в украСЧнську фольклористику зробили польськи збирачи, починаючи збиркою Вацлава з Одеська и продовжуючи монументальним виданням КракивськоСЧ АкадемиСЧ". Додамо до цього, що такий же вклад, як свидчить наведений,здесь фактичний материал, польськи вчени внесли и в багато инших галузей науки в УкраСЧни. Таким чином на загал культурне життя польськоСЧ шляхти на рубежи XIX - початку XX ст. помитно активизувалось и набуло бильш демократичних рис.

Висновок

Отже пидсумовуючи все вищезазначене, ми прийшли до висновку, що польська шляхта на рубежи двох столить видигравала певну роль як у економичному, политичному так и культурному розвитку. Будучи роздиленою краСЧнами - загарбницями, зокрема РосиСФю, Австро-Угорщиною, ПрусиСФю вона намагалася зберигати власну самобутнисть, чинила опир примусовий асимиляциСЧ, русификациСЧ, германизациСЧ.

Але тим не менш, на нашу думку, вона на протязи певного промижку историчного часу зробила килька помилок, яки стали фатальними як для краСЧни - Польщи, так и для неСЧ як прошарку. Справа в тому, як нам здалося польська шляхта являла собою такий соби симбиоз власних понять, культурних цинностей, и недовирливо ставилася до нововведень. Свого роду це була каста, яка намагалася изолюватися вид инших прошаркив и не допускала проникненню нових идей, досягнень. Можна сказати, що вона варилася у власний каши, видкидаючи все зовнишнСФ Але як показуСФ историчний досвид, рани чи пизно така справа речей призводить до значноСЧ кризи суспильного характеру, коли начебто шляхта ще досить численна, маСФ, як СЧй здаСФться, силу, але, що головне, ця сила не здатна впливати на суспильно-политични й економични рухи. Все це и призвело до того, що час був втрачений и з карти тогочасноСЧ РДвропи зникла держава, яка ще килька десяткив рокив тому сама диктувала правила гри у зовнишньополитичний дияльности.

Не будучи прибичником а ни РосиСЧ, а ни ПрусиСЧ, а ни Австро-Угорщини, тим не менш анализуючи политику цих держав видносно польськоСЧ шляхти, ми вважаСФмо, що вони проводили СЧСЧ досить розумно. СпробуСФмо пояснити. Справа в тому, що для того щоб тримати у покори завойовани народи, необхидно залучитися пидтримкою правлячоСЧ верхивки - тобто польських магнатив, аристократив. Що було и зроблено. В результати польська шляхта була штучно роздилена на два антагонистичних прошарки. РЖ як наслидок заможна СЧСЧ частина, яка знайшла спильну мову з урядами краСЧн-загарбниць, зберигла своСЧ права и маСФтки, а середня та дрибна, розумиючи, що СЧй спиратися ни на кого, проголосила себе носиСФм национальноСЧ культури и традиций. Цим вона винесла соби вирок, який полягав у поступовому знищенни шляхти як такоСЧ. РЖ результатом стало те, як же неодноразово ми згадували, шляхта втратила станови привилеСЧ и змушена була брати участь у громадському житти й економичних стосунках. Значни залишки станових привилеСЧв зберегла лише польська аристократия, яка найшвидше знайшла спильну мову з правлячими колами РосиСЧ та Австро-Угорщини. Натомисть бильша частина шляхти булла змушена шукати засобив для виживання у вийськових та административних структурах держав-загарбниць, у т. зв. вильних професиях и ризного роду службах. Можна стверджувати, що шляхта значною мирою причинилася до виникнення польськоСЧ интелигенциСЧ, внисши до СЧСЧ лав частку традицийних станових забобонив. Особливо велика килькисть польськоСЧ шляхти творила административний апарат, науку и культуру в Галичини. Чимало шляхтичив брала участь громадському и господарському житти Познанщини и Короливства Польського. Упродовж ХРЖХ ст. чисельнисть осиб, пов'язаних из розумовою працею зросла у всих краСЧнах-загарбницях майже в десять разив. Наприкинци ХРЖХ ст. шляхетська приналежнисть перестала бути основним критериСФм видбору для навчання и праци. Представникив шляхти майже не трапляСФться серед пидприСФмцив иторговцив.

Загалом необхидно визнати, що роль польськоСЧ шляхти як для власноСЧ держави, так и для УкраСЧни СФ досить важливою. На нашу думку це полягаСФ в тому, що знаходячись пид иноземною владою, вона не втрачала надиСЧ на визволення, видновлення незалежности власноСЧ держави и прикладала максимум зусиль аби досягти поставленоСЧ мети. Не зайвими будуть слова дяки з боку украСЧнськоСЧ спильноти польський техничний и науковий интелигенциСЧ за привнесени досягнення в галузи науки и техники периоду середини XIX - першоСЧ половини ХХ ст.

Список використаноСЧ литератури

1. Бардах Ю. История государства и права Польши. - М., 1980

2. Бобржинский М.О. Очерки истории Польши //Боевое содружество советского и польского народов. - М., 1973

3. Боханов А.Н. Крупная буржуазия России (конец XIX - 1914 гг.). - М., 1992. - С. 201

4. Восток, Запад и Польша. - М., 1989

5. Всемирная история. - М., 2002

6. Всесвитня история. Навчальний посибник. - К., 2001. - С 367

7. Голобуцький В.О. Економична история УкраСЧнськоСЧ РСР. - К., 1970

8. Горчаков Р.С. История народного хозяйства зарубежных стран. - Л., 1962

9. Дебидур А. Дипломатическая история Европы. - М., 1995.

10. Деревянкин Т.РЖ. Мануфактура на УкраСЧни. - К., 1960

11. Дыбковска А. История Польши с древнейших времен. - 1986

12. Зайончковский П.А. Российское самодержавие в конце ХРЖХ в. - М., 1970.

13. Зашкильняк Л.А. Формирование и развитие исторической науки в Польше. - Львов, 1986.

14. Зашкильняк Л.О. Крикун М.Г. РЖстория Польщи. - Львив, 2002

15. История польской литературы. - М., 1969. - Т. 2.

16. История Польши. - М., 1953. - Т. 1

17. История южных и западных славян. - М., 1998. - Т. 2.

18. РЖстория пивденних и захидних слов'ян. - К., 2001.

19. РЖстория сучасного свиту и социально-политина история XV-XX ст. - К., 200

20. РЖстория Ценрально - СхидноСЧ РДвропи. - Львив, 2001.

21. Карелин А.П. Дворянство в пореформенной России. - М., 1979

22. Костюшко И.И. Крестьянская реформа 1864 г. в Царстве Польском. - М., 1962

23. Краткая история Польши: с древнейших времен до нашего времени. - М., 1993

24. Культурные и общественные связи Украины со странами Европы. - К., 1990

25. Лаверичев В.Я. Крупная буржуазия в пореформенной России 1861-1900. - М., 1974.

26. Лисевич РЖ.РЖ. Родом з УкраСЧни. - К., 1995

27. Лисевич РЖ.Т. У затинку двоглавого орла. - К., 1993

28. Манусевич О.Я. Нариси з историСЧ Польщи. - К., 1954.

29. Маркина В.А. Магнатское поместье Правобережной Украины второй половины XVIII в. - К., 1961.

30. Маркина В.А. Крестьяне Правобережной Украины к. XVII-60-е гг. 18 в. К.,1976

31. Миллер А.И. Очерк польской истории (Х в. - 1918 г.) // Преподавание истории в школе. - 1990. - № 1. - С. 35

32. Очерки истории народной Польши. - М., 1965

33. Покровский М.Н. Дипломатия и войны царской России. - Лондон, 1991

34. Польша на путях развития и утверждения капитализма. - М., 1984

35. Польша на путях развития и утверждения капитализма: конец XVIII - 60 - е годы ХРЖХ в. - М., 1984

36. Полянский Ф.Я. Экономическая история зарубежных стран. - М., 1961

37. Разумовская Л.В. Очерки по истории польских крестьян. - М., 1968

38. Рутковский Я. Экономическая история Польши. - М., 1953

39. Свербигуз В. Старосвитське панство. - Варшава, 1999

40. СвСФжинський П.В. Аграрни видносини на Захидний УкраСЧни в кинци XIX - перший половини ХХ ст. - Львив, 1966.

41. Субтельний О. РЖстория УкраСЧни. - К., 1993


Скачать работу: Польська шляхта другоСЧ половини XIX столиття

Перейти в список рефератов, курсовых, контрольных и дипломов по
         дисциплине История и исторические личности

5ro4ka.ru

demo

Выполняет на заказ

дипломные, курсовые работы, рефераты, эссе, любых расчеты, бизнес-планы, другие научные работы по приемлемым ценам....

К вашим услугам онлайн-консультант, позволяющий всегда держать руку на пульсе заказ....

подробнее

Наши возможности