<
Добавить в закладки
 
Наши группы в социальных сетях          





Полiтична влада

Дисциплина: Политология
Вид работы: реферат
Язык: украинский
Влада як соцiальний феномен, центральна категорiя полiтичноСЧ науки. Поняття, еволюцiя, структура влади. Полiтична легiтимнiсть, панування, визначення СЧСЧ як право, здатнiсть, можливiсть впливу. Центри i розподiл влади. Влада i власнiсть. Психологiя влади.

31

Контрольна робота

з дисциплiни: ВлПолiтологiяВ»

Тема контрольноСЧ роботи: тАЮПолiтична владатАЭ

Змiст контрольноСЧ роботи

1. Поняття влади

2. Влада як соцiальний феномен

3. Еволюцiя влади

4. Структура влади

5. Полiтична легiтимнiсть

6. Полiтична влада - державна влада

7. Криза влади

8. Центри влади

9. Розподiл влади

10. Влада i власнiсть

11. Психологiя влади

Висновки

Список лiтератури

1. Поняття влади

СуттСФвою ознакою усезагального iнтересу, його визначальною рисою СФ те, що вiн СФ СФдиною пiдставою, необхiдною i достатньою засадою застосування сили в суспiльнiй взаСФмодiСЧ, надання законностi пануванню, морального виправдання обмеженню свободи людей владою -- тобто легiтимацiСЧ цiСФСЧ влади, панування. Усезагальний iнтерес тут, за словами Макса Вебера, СФ тiСФю справою, слугуючи якiй полiтик прагне влади i удаСФться до влади. "Вiн може слугувати цiлям нацiональним або ж загальнолюдським, соцiальним та етичним або ж культурним, свiтським чи релiгiйним, вiн може спиратися на глибоку вiру в "прогрес"... або ж вiдкидати такий гатунок вiри, вiн може зазiхати на служiння "iдеСЧ" або ж намiрятися служити зовнiшнiм цiлям повсякденного життя, принципово вiдхиляючи вищезазначенi зазiхання, -- але якась вiра маСФ бути у наявностi завжди. РЖнакше... -- прокляття нiкчемностi тварi тяжiСФ й над позiрно найбiльш значимими полiтичними успiхами".

Двi ознаки влади

Владу справедливо називають центральною категорiСФю полiтичноСЧ науки. З нею пов'язано чимало понять i термiнiв, вживаних у полiтичному лексиконi, примiром, автократiя -- самовладдя, аристократiя -- влада знатi, бюрократiя -- влада чиновникiв, демократiя -- влада народу, меритократiя -- влада здiбних, найгiднiших, охлократiя -- влада натовпу, партократiя -- влада партiСЧ, плутократiя -- влада багатих (вiд iменi грецького бога багатства Плутоса), теократiя -- влада духiв-ництва, технократiя -- влада фахiвцiв, тiмократiя -- влада майновитих, анархiя -- безвладдя, монархiя -- СФдиновладдя, олiгархiя -- правлiння невеликоСЧ групи людей.

Заведено ототожнювати владу з пануванням i визначати СЧСЧ як право, здатнiсть i можливiсть впливати на когось, примушувати до певних дiй, розпоряджатися поведiнкою i навiть самим життям людей за допомоги примусу, закону, авторитету тощо.

Здобуття суспiльного панування часто постаСФ предметом, метою класових, групових протистоянь i змагань, бо воно виявляСФться найбiльш дiйовим засобом переважного задоволення корпоративних iнтересiв. Панування -- це певна сукупнiсть заходiв, норм, вимог i органiзацiйних структур, встановлюючи i здiйснюючи якi панiвна спiльнота примушуСФ об-межувати свободу людей на свою користь, створюСФ i пiдтримуСФ умови для переважного задоволення СЧСЧ iнтересiв.

Проте панування й примушення самi по собi ще не СФ вичерпними ознаками полiтики, полiтичного. Адже це можуть бути i звичайне свавiлля, незаконне, злочинне, брутальне насильство, терор, репресiСЧ тощо. "Хоч би хто й коли володiв фiзичною владою, володiСФ нею як владою фiзичного примушення, будь то бандит, або ж суддя, або полiтичний керiвник. Проте морально виправдана влада обмежена компетенцiСФю в досягненнi тих цiлей, якi безпосередньо домiнують над рештою з точки зору освiченоСЧ мудростi", -- зазначав англiйський фiлософ А.Уайтхед.

Панування стаСФ владою, тобто дiйсним предметом, метою РЖ засобом полiтичних змагань, коли до сили примушення додаСФться авторитетнiсть, яка виправдовуСФ це примушення, яка робить будь-яке обмеження свободи беззастережним, неухильним як вимушену необхiднiсть. Отож, другою визначальною рисою влади СФ СЧСЧ взасадниченiсть, обТСрунтованiсть, виправданiсть, правомiрнiсть застосування сили й обмеження свободи. Будь-яка влада тiльки тодi СФ владою, коли СЧСЧ настанови, накази, повелiння сприймаються пiдвладними як обов'язковi, а СЧх невиконання -- як порушення правди або Й злочин. Легiтимнiсть влади СФ СЧСЧ невiд'СФмною ознакою.

Легiтимацiя влади (вiд лат. 1еgitimus -- законний) -- це визнання або пiдтвердження законностi чиСЧхось прав, повноважень, загальних рiшень; це згода громадян з правом одних справляти визначальний вплив на iнших. Легiтимацiя може здiйснюватися у вiдповiдних процедурах, але головною СЧСЧ формою СФ саме екзистенцiйне прийняття народом певноСЧ системи норм i цiнностей, умов i правил "гри", визнання загальноСЧ значимостi за настановами чиСФСЧсь волi. Неувага до цiСФСЧ важливоСЧ складовоСЧ, СФ головною причиною поширення кризи влади в сучасному свiтi.

2.Влада як соцiальний феномен

Категорiя Влполiтична владаВ» СФ основоположною в полiтичнiй науцi. Н. Макiавеллi визначив полiтологiю як науку про владу. Влада СФ пiдТСрунтям i метою полiтики, головним об'СФктом прагнень соцiальних спiльнот, груп i органiзацiй, вона iснуСФ всюди, де СФ сталi об'СФднання людей.

Рiзноманiтнiсть форм iснування i прояву владноСЧ волi спричинила вiдмiннiсть у пiдходах до усвiдомлення СЧСЧ сутi i викликала теоретичнi дискусiСЧ про природу i соцiальне призначення влади.

Полiтична влада - це специфiчний вид соцiального регулювання. У суспiльствi можливi три види регулюючих взаСФмодiй суб'СФктiв полiтики: ксеничний, що передбачаСФ монопольне правлiння одноосiбного суб'СФкта влади при фактичному вiдчуженнi вiд неСЧ всiх iнших суб'СФктiв полiтики; химерний -- правлiння всiх, незалежно вiд СЧх можливостей i компетенцiСЧ; симбiозний -- розумне правлiння на основi суспiльноСЧ домовленостi i правового розподiлу владних повноважень.

У визначеннях влади вiдбиваСФться СЧСЧ багатоаспектнiсть i акцентуСФться певний бiк СЧСЧ прояву.

У найстарiшiй легiтимiстськiй концепцiСЧ влади абсолютизуються правовi принципи влади. Так, давньокитайський теоретик легiтизму Шан Ян (390-338 до н.е.) виступив з обТСрунтуванням управлiння, що спираСФться на закони (фа) i суворi покарання (трактат ВлКнига правителя областi ШанВ», IV ст. до н.е.). Але закон у нього i представникiв школи ВлзаконникiвВ» (фацзя) мав суто наказову форму, яку можна заповнити будь-яким довiльним змiстом i надiлити будь-якою санкцiСФю за повноСЧ свободi самого законодавця.

Поведiнчеське розумiння влади (бiхевiористський пiдхiд) характеризуСФ СЧСЧ як особливий тип поведiнки, за якого однi суб'СФкти керують, а iншi пiдкорюються, i особливу сутнiсть, носiСФм якоСЧ виступаСФ iндивiд. Цю сутнiсть вбачали в деякiй локалiзованiй енергiСЧ, яка примушуСФ пiдкорюватись iнших iндивiдiв. Американський полiтолог Г. Лассуелл стверджував, що воля до влади i володiння Влполiтичною енергiСФюВ» дають початковi iмпульси для виникнення владних вiдносин. Бiхевiористи розглядали владу як засiб оптишзацiСЧ життСФвих умов iндивiда i самоцiль, що визначаСФться гедонiстичною спрямованiстю до збiльшення життСФвих благ.

Психологiчнi концепцiСЧ базуються на бiхевiористському пiдходi i розкривають суб'СФктивну мотивацiю поведiнки реальних iндивiдiв, витоки влади, що корiняться у свiдомостi i пiдсвiдомостi людей. Психоаналiз трактуСФ владу як спосiб панування несвiдомого над людською свiдомiстю. За 3. Фрейдом прагнення влади СФ сублiмацiСФю пригнiчуваного лiбiдо - потягу суто сексуального характеру. Володiння владою суб'СФктивно компенсуСФ фiзичну i духовну неповноцiннiсть iндивiдiв. Виникнення владних вiдносин розглядаСФться як взаСФмодiя волi до влади в одних i готовностi до пiдкорення - в iнших.

Ф. Нiцше (1844-1900) у працi ВлВоля до владиВ» категорично стверджував, що СФдина гiдна людини цiннiсть - це найбiльша кiлькiсть влади, яку вона в змозi засвоСЧти. Такою цiннiстю володiють лише деякi неординарнi iндивiди - надлюди, що робить СЧх СФдиним сенсом, метою i виправданням соцiальноСЧ iсторiСЧ. Вона розглядаСФться ним через призму боротьби двох воль за владу - волi сильних, вищих видiв, аристократичних панiв, i волi слабких -- маси злидарiв, рабiв, ВлнатовпуВ», людського ВлстадаВ». В iнтерпретацiСЧ Нiцше аристократична воля до влади означаСФ iнстинкт пiднесення i волю до життя, а рабська воля до влади - iнстинкт занепаду, волю до смертi. Вiн трактуСФ волю до накопичення сили i збiльшення влади як органiчну властивiсть усiх соцiальних i полiтико-правових явищ. Вiдповiдним чином Нiцше вирiзняСФ два основнi типи державностi -- аристократичний i демократичний. Аристократичнi держави - теплицi для розвитку високоСЧ культури i для вирощування суперменiв, демократичнi - СЧх антипод, культивуючий недолюдкiв. Нiцше - не-примиренний супротивник iдеСЧ i практики народного суверенiтету.

Системний пiдхiд ТСрунтуСФться, на похiдностi влади вiд соцiальноСЧ системи, а не вiд мiжособистiсних вiдносин, i розглядаСФ СЧСЧ як функцiональну здатнiсть соцiальноСЧ системи самореалiзовуватись виконанням зобов'язань, прийнятих перед суспiльством.

У телеологiчних концепцiях влада розглядаСФться як спро-можнiсть у досягненнi певноСЧ мети i отриманнi бажаних результатiв.

Структурно-функцiоналiстськi iнтерпретацiСЧ трактують владу як вiдносини нерiвноправних суб'СФктiв - керуючих i керованих, поведiнка яких обумовлена СЧх неоднаковими соцiальними статусами i ролями. Будь-яке суспiльство влаштоване iСФрархiчно, в ньому диференцiйованi управлiнськi та виконавчi соцiальнi ролi. Влада - властивiсть соцiальних статусiв i ролей, яка дозволяСФ контролювати засоби впливу. РЖнакше кажучи, структурно-функцiональний аналiз вбачаСФ у владi спосiб самоорганiзацiСЧ соцiальноСЧ спiльноти, що ТСрунтуСФться на доцiльностi розподiлу функцiй управлiння та виконання.

Уреляцiонiстських трактовках влада постаСФ як взаСФмодiя суб'СФкта i об'СФкта, де суб'СФкт за допомогою певних засобiв контролюСФ об'СФкт. Такий пiдхiд дозволяСФ визначити структуру влади i синтезувати СЧСЧ рiзноманiтнi характеристики. Основнi компоненти влади - суб'СФкт i об'СФкт, засоби (ресурси) i процес, який приводить у рух усi СЧСЧ елементи.

У межах соцiальноСЧ конфлiктологiСЧ влада розглядаСФться через вiдносини класового панування i пiдкорення. Природа панування обумовлена економiчною нерiвнiстю класiв: полiтична влада буржуазiСЧ над пролетарiатом ТСрунтуСФться на СЧСЧ економiчному пануваннi i потенцiалi державного примусу.

Соцiальна нерiвнiсть не вичерпуСФться лише класовими вiдмiнностями, а зведення владних вiдносин до класових звужуСФ обсяг СЧх повноважень. Влада iснуСФ всюди, де СФ нерiвнiсть соцiальних статусiв в СЧх комплекснiй якостi.

Влада вiдрiзняСФться вiд панування, оскiльки СЧй властивi два елементи - Влматерiальний примусВ» i переконання тих, що пiдкорюються, у справедливостi пiдкорення. Вiдсутнiсть другого елемента перетворюСФ владу в панування, тому панування - бiльш вузьке поняття, нiж влада, i завжди пов'язане iз застосуванням силовоСЧ технологiСЧ. Зокрема, М. Вебер вважаСФ, що панування СФ шанс зустрiти пiдкорення певному наказу. РД й iншi пiдходи до тлумачення панування.

Французький полiтолог М. Дюверже вiдзначаСФ двоСЧстiсть влади: з одного боку, вона СФ iнструментом панування одних груп суспiльства над iншими, з iншого - ефективним засобом iнтеграцiСЧ i забезпечення соцiальноСЧ солiдарностi всiх членiв суспiльства.

3.Еволюцiя влади

Влада за своСФю регулятивною сутнiстю соцiальна, тобто вона виникаСФ i виявляСФться лише в суспiльствi. Разом iз суспiльством вона проходить еволюцiйний шлях змiни власних форм. У первiсних суспiльствах влада була анонiмною, розпорошеною серед членiв роду i племенi та виявлялась у слiдуваннi звичаям, традицiям i вiруванням, що позбавляло СЧСЧ полiтичного характеру.

По мiрi ускладнення соцiальних потреб, появи нових видiв дiяльностi, пов'язаних iз суспiльним подiлом працi, i посилення iнтенсивностi взаСФмодiСЧ iндивiдiв анонiмна форма влади закономiрно змiнилася iндивiдуалiзованою.

Зростання соцiальноСЧ нерiвностi стимулювало процес iнституцiалiзацСЧi влади - створення спецiальних iнститутiв, здiйснюючих функцiСЧ вираження загальних iнтересiв, управлiння i забезпечення порядку. Влада поступово набувала полiтичного характеру паралельно з процесом ускладнення (диверсифiкацiСЧ) соцiальних вiдносин.

4. Структура влади

У структурi влади видiляються пануючий iнтерес, полiтична воля, що виявляСФться в законах i полiтичних рiшеннях, та засоби забезпечення.

Влада СФ складноструктурованим феноменом i включаСФ суб'СФкти, об'СФкти, джерела, ресурси i функцiСЧ влади (див. схему).

Цi параметри влади виражають i визначають СЧСЧ функцiональну динамiку - функцiонування iнститутiв, дiяльнiсть суб'СФктiв полiтики i влади, реалiзацiю засобiв i методiв тощо.

Суб'СФкт влади - безпосереднiй СЧСЧ носiй, що втiлюСФ активний початок, ним може бути iндивiд, органiзацiя, спiльнота i свiтове спiвтовариство. Позитивнi якостi суб'СФкта влади включають волю до владарювання, компетентнiсть, вiдповiдальнiсть i органiзованiсть.

Первинними суб'СФктами влади СФ iндивiди i соцiальнi групи, вторинними - полiтичнi органiзацiСЧ. Елiти i лiдери СФ суб'СФктами найвищого рiвня.

Об'СФкт влади. Влада завжди СФ двостороння, асиметрична взаСФмодiя суб'СФкта i об'СФкта, вона неможлива без пiдкорення об'СФкта суб'СФкту. Вiдсутнiсть такого пiдкорення - симптом вiдсутностi влади. Природа i мотивацiя пiдкореностi СФ досить складною i включаСФ страх перед санкцiями, звичку до пiдкорення, iнтерес (зацiкавленiсть у виконаннi розпоряджень), упевненiсть у необхiдностi пiдкорення, авторитет (якостi керiвника, обумовлене пiдкорення без примусу чи загрози санкцiй), iдентифiкацiю об'СФкта з суб'СФктом влади. В останньому випадку досягаСФться максимальна ефективнiсть влади, оскiльки суб'СФкт сприймаСФться об'СФктом як його представник i захисник.

Джерела влади - це авторитет, сила, престиж, закон, багатство, знання, харизма, таСФмниця, iнтерес тощо.

Ресурси влади - це всi засоби, що забезпечують дiСФвий вплив суб'СФкта на об'СФкт влади. В процесi реалiзацiСЧ ресурсiв суб'СФктом влади вони трансформуються у владу. Тому владу можна визна-чити як спроможнiсть до перетворення певних ресурсiв у сталий вплив у межах системи взаСФмопов'язаних суб'СФктiв та об'СФктiв полiтики.

Ресурси влади такi ж рiзноманiтнi, як i засоби задоволення рiзних потреб та iнтересiв людей. Вони подiляються на утилiтарнi, примусовi та нормативнi, а коли розглядати вiдповiдно до найважливiших сфер життСФдiяльностi, то на економiчнi, соцiальнi, культурно-iнформацiйнi, примусовi i демографiчнi.

Економiчнi ресурси включають всю сукупнiсть матерiальних цiнностей, грошi як СЧх еквiвалент, технiку, родючу землю тощо.

Соцiальнi ресурси влади -- це СЧСЧ здатнiсть до пiдвищення чи зниження соцiального статусу чи рангу, мiсця в соцiальнiй стратифiкацiСЧ; вони частково спiвпадають з економiчними ресурсами i включають такi показники, як доход i багатство, посада, престиж, освiта тощо.

Культурно-iнформацiйнi ресурси - знання та iнформацiя, а також засоби СЧх одержання i поширення: iнститути науки i освiти, засоби масовоСЧ iнформацiСЧ тощо. На межi XX i XXI столiть знання та iнформацiя стають найважливiшим ресурсом влади i витiсняють СЧСЧ традицiйнi важелi - силу i багатство.

Примусовi ресурси - це зброя, iнститути фiзичного примусу i спецiально пiдготовленi для цього кадри. У державi СЧх ядро складають армiя, полiцiя, служби безпеки, суд i прокуратура. Цей вид ресурсiв традицiйно вважаСФться найбiльш ефективним джерелом влади.

Демографiчнi ресурси - люди, вони утворюють собою унiверсальний, багатофункцiональний ресурс, який СФ ВлпостачальникомВ» усiх iнших ресурсiв. Людина складаСФ Влтрiаду владиВ»: вона не лише СЧСЧ ресурс, а й СЧСЧ суб'СФкт i об'СФкт.

ФункцiСЧ влади наведенi на схемi: панування, регуляцiя, контроль, органiзацiя i таке iнше. Кожна з них переважаСФ залежно вiд конкретно-iсторичних умов i типу суспiльства: класово-антагонiстичному суспiльствi переважаСФ функцiя панування i контролю, у перiод модернiзацiСЧ - мобiлiзацiя i координацiя, у стабiльних демократичних суспiльствах на перший план висуваються функцiСЧ управлiння i регуляцiСЧ.

5.Полiтична легiтимнiсть

Полiтична влада може по-рiзному оцiнюватись об'СФктом влади. Позитивна оцiнка влади, прийняття СЧСЧ населенням, визнання СЧСЧ права на управлiння i згода пiдкорюватись СЧй означають легiтимнiсть цiСФСЧ влади. Легiтимнiсть полягаСФ у згодi прийняти правлiння цiСФСЧ групи, елiти, iСФрархiСЧ на основi однорiдностi полiтичних настанов, економiчноСЧ системи, загального психологiчного складу, традицiй, звичаСЧв тощо. Основний внесок у розробку теорiСЧ легiтимацiСЧ зробив М. Вебер. Вiн диференцiював три головнi типи легiтимностi влади залежно вiд мотивiв пiдкорення:

1. Традицiйна легiтимнiсть набуваСФться завдяки звичаям, традицiям, звичцi пiдкорюватись i вiрi в непорушнiсть вiддавна iснуючих порядкiв. Вона освячена авторитетом давнiх патрiархальних установлень i релiгiйних норм. Традицiйна влада СФ характерною для монархiй. За своСФю мотивацiСФю вона подiбна до стосункiв у патрiархальнiй сiм'СЧ, якi ТСрунтуються на безперечно му пiдкореннi старшим i на особистому, неофiцiйному характерi взаСФмовiдносин мiж головою сiм'СЧ та СЧСЧ членами. Цей тип легiтимностi вiдрiзняСФться стабiльнiстю, тому М. Вебер вважав корисним для демократiСЧ спадкового монарха, який змiцнюСФ авторитет держави вiковими традицiями шанування влади.

2. Харизматична легiтимнiсть ТСрунтуСФться на вiрi в надзвичайнi, унiкальнi якостi керiвника, тобто в його харизму. Такого лiдера iнодi навiть обожнюють, а частiше створюють культ його особи. Пропонованi ним зразки полiтичноСЧ поведiнки обов'язковi для всiх. Харизматичний спосiб легiтимацiСЧ СФ характерним для перiодiв революцiйних змiн, коли нова влада не може спиратись на авторитет традицiй чи демократично виражену волю бiльшостi. У цьому випадку свiдомо культивуСФться велич самоСЧ особи лiдера, а його авторитет освячуСФ iнститути влади, сприяСФ СЧх визнанню i прийняттю населенням.

3. Рацiонально-правова, демократична легiтимнiсть базуСФться на рацiонально сприйнятому iнтересi, що спонукаСФ людей до пiдкорення владi, органiзованiй за загальновизнаними правилами, тобто на основi демократичних норм i процедур. У такiй державi пiдкорюються не особi лiдера з багатим набором непересiчних якостей, а законам i законностi (це iдеал Арiстотеля). Цей тип легiтимностi характеризуСФ сучаснi демократичнi держави, це структурна чи iнституцiональна легiтимнiсть, яка ТСрунтуСФться на довiрi громадян до устрою держави, а не до окремих осiб.

РЖснують й iншi способи легiтимацiСЧ i, вiдповiдно, типи легiтимностi влади.

Суть iдеологiчноСЧ легiтимностi полягаСФ у виправданнi влади засобами iдеологiСЧ, впроваджуваноСЧ в масову свiдомiсть. РЖдеологiя доводить вiдповiднiсть влади iнтересам народу, нацiСЧ чи класу та СЧСЧ право на управлiння. Залежно вiд того, кому адресована iдеологiя i якi iдеСЧ вона використовуСФ, iдеологiчна легiтимнiсть може бути класовою чи нацiоналiстичною.

Персональна (особиста) легiтимнiсть виражаСФ моральне схвалення осiб, якi здiйснюють владнi ролi. Психологiчнi джерела такого схвалення досить рiзнi: ототожнення лiдера з iдеалом, ефект дiСЧ харизми чи демагогiСЧ. Особиста легiтимнiсть подiбна до харизматичного типу влади, але не тотожна йому. До лiдера з персоналiзованою легiтимнiстю маси вiдчувають симпатiю, а в сприйняттi його переважають рацiональнi оцiнки.

Рiвень легiтимностi коливаСФться в широкому дiапазонi вiд схвалення до загального вiдкидання влади. Найчастiше дефiцит легiтимностi зумовлений суперечнiстю мiж унiверсальними цiнностями, що подiляються масою, та партикулярними iнтересами i цiнностями, що виражаються правлячою елiтою. Переважання силовоСЧ полiтики прямо пропорцiйне зниженню рiвня легiтимностi, цьому також сприяють ВлнульоваВ» вертикальна мобiльнiсть, корупцiя в iстеблiшментi, сепаратистськi тенденцiСЧ у федерацiях.

6.Полiтична влада - державна влада

Це спiввiдношення не СФ суперечливим, але потребуСФ уточнення.

Полiтична влада - форма асиметричних соцiальних вiдносин i СФ здатнiстю i реальною правомочнiстю тих чи iнших соцiальних суб'СФктiв - iндивiдiв, соцiальних груп i спiльнот - пiдпорювати своСЧй волi дiяльнiсть iнших соцiальних суб'СФктiв за допомогою правових норм, iдеологiчного впливу, партiйних програм i настанов тощо.

Полiтична влада реалiзуСФться не лише державним апаратом, але перш за все через дiяльнiсть полiтичних партiй, суспiльних органiзацiй, суспiльно-полiтичних рухiв та iнших суб'СФктiв полiтики.

Державна влада - своСФрiдне ядро полiтичноСЧ влади, оскiльки лише держава володiСФ монополiСФю на прийняття законiв, обов'язкових для всього суспiльства, i на легальне фiзичне насилля.

Так, полiтичнi партiСЧ проводять свою волю i впливають на своСЧх членiв i на спiвчуваючих через статути, програми, iнструкцiСЧ тощо. Державна влада домiнуСФ в суспiльствi, оскiльки використовуСФ своСФ монопольне право на примус. Суспiльний змiст державноСЧ влади полягаСФ в СЧСЧ здатностi нав'язувати свою волю всьому суспiльству, аж до подолання опору СЧСЧ опонентiв шляхом застосування примусу i в необхiдних випадках - насилля. Ця здатнiсть санкцiонована системою правових та iдеологiчних норм.

Соцiально небезпечним СФ симбiоз (зрощення, iнтеграцiя) обох видiв влади, тобто коли полiтична воля однiСФСЧ партiСЧ-узурпуСФ монополiю держави на примус шляхом насильства. Такий симбiоз СФ характерним для тоталiтарних режимiв iз згубними наслiдками для громадянського суспiльства.

Полiтична партiя не повинна монополiзувати державну владу: в цьому випадку партiйна iдеологiя i програма пiдносяться вище конституцiйного ладу держави. ПартiСЧ СФ суб'СФктами полiтики, до арсеналу СЧх засобiв входять суто полiтичнi технологiСЧ: узгодження iнтересiв, координування дiй соцiальних груп, пошук компромiсiв у спiрних питаннях i постiйне маневрування. Держава як основний суб'СФкт влади керуСФ суспiльством полiтико-адмiнiстративними засобами. З метою руйнування можливоСЧ унiСЧ полiтичних партiй (партiСЧ) з державою необхiдно, щоб вони залишались суб'СФктами полiтики i в жодному разi не здiйснювали не властивi СЧм адмiнiстративнi функцiСЧ.

Саме формулювання Влуправлiння суспiльствомВ» СФ досить вразливим i позбавленим сенсу, крiм одного випадку - манiпуляцiСЧ суспiльством. Суспiльство, на вiдмiну вiд iнженерноСЧ чи кiбернетичноСЧ системи, може бути лише самокерованим.

Полiтична державна влада - загальний унiверсальний засiб розподiлу цiнностей мiж соцiальними спiльнотами. Перерозподiл частини владних повноважень на користь низових структур суспiльства означаСФ досягнення ефекту взаСФмодiСЧ владноСЧ вертикалi i горизонталi (неполiтичних структур громадянського суспiльства).

Полiтична влада в державi характеризуСФться такими, властивими лише СЧй, ознаками:

- Верховенство (суверенiтет) - безумовнiсть СЧСЧ рiшень для будь-якоСЧ iншоСЧ влади i здатнiсть проникати в будь-якi соцiальнi процеси.

- Легальнiсть використання сили в межах держави.

- Публiчнiсть, тобто всезагальнiсть i безособовiсть. Влада звертаСФться вiд iменi всього суспiльства засобами права до всiх громадян, що вiдрiзняСФ СЧСЧ вiд особистоСЧ, приватноСЧ влади в неве-ликих контактних групах.

- Моноцентричнiсть - iснування СФдиного осередку прийняття рiшень. У демократичному суспiльствi економiчна, соцiальна i культурно-iнформацiйна влада, на вiдмiну вiд полiтичноСЧ, СФ полiцентричною; у цьому суспiльствi iснують незалежнi власники, ЗМРЖ, соцiальнi фонди тощо.

- Рiзноманiтнiсть ресурсiв - використання не лише примусових, а й економiчних, соцiальних та культурно-iнформацiйних ресурсiв.

Серед зазначених ознак влади найбiльш специфiчним СФ статус верховенства (суверенiтету). Верховенство - визначальна характеристика влади, i виявляСФться вона в трьох основних аспектах:

- Нацiональний суверенiтет характеризуСФ властивостi нацiСЧ: СЧСЧ полiтичну свободу, територiальну, культурну i мовну самостiйнiсть, повноправ'я в самовизначеннi й у створеннi своСФСЧ держави.

- Народний суверенiтет характеризуСФ повновладдя одно- чи багатонацiонального народу, закрiпленого КонституцiСФю та iншими правовими актами. У демократичному суспiльствi народна бiльшiсть СФ джерелом i верховним суб'СФктом влади.

- Державний суверенiтет характеризуСФ властивостi державноСЧ влади - СЧСЧ верховенство у внутрiшнiй полiтицi та незалежний статус у зовнiшнiй.

- Народний суверенiтет - центральний ВлнервВ» влади, що приводить у рух СЧСЧ механiзми з метою реалiзацiСЧ народовладдя.

Наявнiсть народного суверенiтету визначаСФться такими ознаками:

- Конституцiйний iмунiтет: належнiсть влади народовi (народнiй бiльшостi) не обумовлюСФться нiякими законодавчими чи пiдзаконними актами.

- Неможливiсть вiдчуження будь-якими полiтичними впливами (прояв полiцентризму влади пiдриваСФ державний суверенiтет i, вiдповiдно, принижуСФ значущiсть i реальний статус народного суверенiтету).

- Конституцiйне право на захист у формi референдумiв чи плебiсцитiв; природне право бiльшостi народу на самоврядування закрiплене позитивним правом.

Питання про спiввiдношення суспiльства i держави - це проблема прiоритету народного чи державного суверенiтету. Якщо прiоритет у першого, тодi держава СФ функцiя суспiльства, що СФ нормальним i не суперечить логiцi формування народноСЧ влади. Якщо прiоритет у другого, тодi суспiльство СФ функцiСФю держави, що не СФ нормальним i суперечить логiцi створення органу народного представництва.

Мислителi минулого по-рiзному ставились до засобiв захисту народними масами свого невiд'СФмного головного полiтичного права, але висловили одну й ту саму суть - застосування сили проти незаконноСЧ сили.

Полiтична iсторiя дала приклади того, як народнi маси добровiльно вiддавали свiй суверенiтет узурпаторам-демагогам: Наполеон РЖ i Гiтлер як засiб легiтимацiСЧ своСФСЧ влади використовували плебiсцити, щоб надати своСЧм режимам законноСЧ форми. Народи ФранцiСЧ та Нiмеччини самi обрали собi диктаторiв. РЖталiйський соцiолог Р. Мiхельс указав на бонапартистський рiзновид народного суверенiтету - схвалену народом i закрiплену в державному правi одноосiбну диктатуру. Бонапартизм, виростаючи з ВлвивертанняВ» народного суверенiтету, стаСФ диктатурою вiд iменi народу.

7.Криза влади

Будь-яка влада може зазнати кризи i це пiдриваСФ ефективнiсть народного i державного суверенiтету. У своСЧй гносеологiчнiй основi криза влади СФ не що iнше, як комплекс невiдповiдностi (неадекватностi) вiдправлення владних функцiй сукупнiй суспiльнiй потребi - потребi в стабiльностi. Державна полiтика як опосередкування iдеалiв та iнтересiв соцiальних груп не в змозi забезпечити баланс (чи консенсус) учасникiв полiтичного процесу традицiйними правовими методами. Згiдно з Платоном, держава в цьому випадку не може служити суспiльному благу, а за Арiстотелем - вона не може забезпечити користь у суспiльствi. Причинно-наслiдковий механiзм кризи влади:

- Втрата владою своСФСЧ легiтимностi, найчастiше це набуваСФ характеру процесу, криза виявляСФться в перманентно-латентнiй формi.

- Вузькiсть сфери полiтичного регулювання (упорядкування) - вiдiрванiсть органiв центральноСЧ влади вiд органiв мiсцевого самоврядування, слабкi комунiкацiСЧ мiж двома рiвнями влади, це i криза iнклюзиви остi, коли рiшення Центру iгноруються чи деформуються в низових ланках влади.

- Монополiзацiя державноСЧ влади полiтичною партiСФю; це призводить до iдеологiзацiСЧ суспiльного життя, полiтизацiСЧ економiки, до ВлновоСЧ редакцiСЧВ» соцiальноСЧ iнженерiСЧ з усiма СЧСЧ недолiками.

- Аморфнiсть соцiально-класовоСЧ структури, переважання в нiй маргiналiв та декласованих верств; це зумовлюСФ поляризацiю i неузгодженiсть соцiальних iнтересiв, вiдсутнiсть конструктивних iдеалiв.

- Слабка соцiальна ефективнiсть полiтичних iнститутiв: у несприятливому соцiальному середовищi вони вимушенi коливатись мiж логiкою вибору (суб'СФктивного за своСФю природою) i логiкою об'СФктивних умов, надають перевагу волюнтаристському пiдходу. Це може викликати соцiальний регрес.

- Двовладдя або Влкласичний полiнентризмВ» -- це ВлподiленийВ» суверенiтет державноСЧ влади, полiтична аномалiя, iлюзорний баланс цих сил маСФ тимчасовий характер, у перспективi СФ неминучим розпад влади.

- РЖснування вiйськового iстеблiшменту, що досяг гiпертрофованих масштабiв, домiнування вiйськово-промислового ком-плексу в економiцi, iнтенсифiкацiя вiйськових приготувань та СЧСЧ вплив на ринку працi тощо. Зрозумiло, що це не всi можливi причини кризи влади.

8.Центри влади

Полiцентризм (iснування кiлькох позаконституцiйних центрiв влади) - подвiйний соцiально-полiтичний феномен: з одного боку, вiн СФ неминучим внаслiдок плюралiзму групових iнтересiв, полiфункцiональностi держави i зростаючого рiвня iнституцiоналiзацiСЧ суспiльного життя; з iншого - вiн серйозний суперник i конкурент центральноСЧ влади, а в окремих випадках - i СЧСЧ супротивник.

Центри влади формуються з державних органах, у полiтичних партiях i рухах, а економiчних структурах тощо. За соцiальною суттю це символи певних соцiальних прагнень, основа для полiтичноСЧ iдентифiкацiСЧ, чинник орiСФнтацiСЧ в конкретнiй ситуацiСЧ i певна структура iнтересiв.

Центри влади посилюють полiтичну суб'СФктнiсть соцiально-професiйних груп: ВПК як один iз центрiв влади впливаСФ на всiх зайнятих у вiйськово-промисловому комплексi; вищий офiцерський корпус в армiСЧ - генератор соцiального самопочуття вiйськових; подiбна тенденцiя зримо виявлялася в силових мiнiстерствах колишнього СРСР та в ВлтiньовомуВ» секторi економiки. Як елементи полiтичноСЧ системи, вони фактична частково реалiзують прерогативи центральноСЧ влади - СФдиноСЧ полiтичноСЧ сили, покликаноСЧ суспiльством санкцiоновано (на основi законiв) здiйснювати владнi функцiСЧ.

Корiнь проблеми Влофiцiйна влада - неофiцiйна контрвладаВ» полягаСФ в площинi фактичного розчленування центральноСЧ влади. Деякi центри влади СФ генетично асоцiальними (Влтiньова економiкаВ»), а деякi iснують лише завдяки рафiнованiй полi-тичнiй технологiСЧ.

Так, бонапартизм СФ феноменом балансування центру влади мiж основними класами суспiльства, який найчастiше знаходить опору в армiСЧ та iнститутах насилля, або навiть встановлюСФ надкласову, диктаторську форму правлiння. Це маскування сутностi класового панування (воно визначаСФться в конкретно-iсторичнiй ситуацiСЧ), використання некомпетентностi промiжних верств населення, безпосередньо незацiкавлених i нiчого не отримуючих вiд такоСЧ влади, манiпулювання орiСФнтацiСФю i переконаннями мас.

9.Розподiл влади

Бiльшiсть мислителiв минулого (Арiстотель, М. Падуанський, Д. Локк) зазначали, що дiяльнiсть держави СФ неоднорiдною i маСФ кiлька видiв: законодавчу дiяльнiсть, виконання законiв (управлiння) i правосуддя. Спираючись на iдеСЧ попередникiв, Ш.-Л. Монтеск'СФ створив теорiю Влрозподiлу владиВ», що визнаСФться як класична. На його думку, у правильно облаштованiй державi не може бути СФдиноСЧ влади, а повиннi iснувати три незалежнi одна вiд одноСЧ влади: законодавча, виконавча i судова. СЧх поСФднання в одному органi неминуче призводить до занедбання спiльних iнтересiв i СФ несумiсним з полiтичною свободою.

Схема Монтеск'СФ мала яскраво виражений соцiально-правовий змiст i стала теорiСФю полiтичного компромiсу мiж молодою тодi буржуазiСФю i феодальною верхiвкою. Законодавча влада повинна належати двопалатному парламенту, одна з палат презентувала б Влтретiй станВ», а друга - аристократiю. Виконавча влада довiрялась монарху, а судову втiлював суд присяжних (орган Влтретього стануВ»). Виконавча влада, за Монтеск'СФ, обмежена законом, а суди СФ незалежними i керуються лише законом. При цьому рiзнi гiлки повиннi ВлстримуватиВ» одна одну: король отримував право вето на закони, якi приймав парламент, i навiть мiг його розпустити.

РЖдеологи радикального напрямку виключали можливiсть подiлу влади мiж суспiльними станами. Ж.-Ж. Руссо доводив, що основою державного ладу повинен бути суверенiтет народу. Виходячи з цього, вiн вважав усi три влади особливими проявами СФдиноСЧ верховноСЧ влади i тлумачив Влрозподiл владиВ» в органiзацiйно-правовому сенсi. При цьому законодавчу владу повинен здiйснювати сам народ безпосередньо (на зборах), а виконавчу -уряд, що вiдповiдаСФ перед народом. Лише у великих державах можливе створення представницького органу.

РЖдея розосереджування влади не була новою, вперше СЧСЧ було реалiзовано в межах римського полiсу. Якщо в грецьких полiсах практично були вiдсутнi змiшанi форми правлiння i в них влада була тотальною, то в Римi вiдбувся розподiл влади - iнституцiональний i соцiальний. В результатi конфлiкту мiж плебсом i патрицiями з'явився новий елемент влади - народний трибунат. З його введенням уперше у свiтовiй полiтичнiй практицi конфлiкт iнтересiв рiзних соцiальних груп набув iнституцiонального оформлення i йому було надано легiтимного характеру.

Римська полiтична система вперше реалiзувала принцип змiшаноСЧ форми правлiння. Консульська влада уособлювала владу монарха, сенат - владу аристократiСЧ, а народний трибунат -- владу народу. Всi три iнституцiйно оформленi влади вiдiгравали роль противаг.

Не випадково в СРЖЛА на новому рiвнi вiдтворенi принципи римськоСЧ полiтичноСЧ системи. Президентська влада -- це елемент монархiчноСЧ влади, сенат - влади аристократiСЧ, а палата представникiв - народний трибунат. У США Верховний суд - найвищий тлумач законiв i КонституцiСЧ, у Римi цим займався iнститут цензорiв. Вiн перевiряв вiдповiднiсть нових законiв ранiш установленим принципам функцiонування римського полiсу (римськоСЧ конституцiСЧ тодi не було).

У витокiв матерiалiзацiСЧ iдеСЧ Влстримувань i противагВ» як вихiдного принципу американськоСЧ державностi, що його було покладено в основу КонституцiСЧ США, стояв Дж. Медiсон (1751-1836). Вiн використав досвiд розподiлу влади мiж центральними i мiсцевими органами влади в Британськiй iмперiСЧ, пiдтвердив СЧСЧ iдеями Локка i Монтеск'СФ та зробив iнновацiйний внесок з урахуванням суто американськоСЧ специфiки (генетична укорiненiсть принципу свободи i громадянський менталiтет нацiСЧ).

Медiсону належить парадоксальна iдея: конституцiйно оформлена держава не маСФ бути поставленою в надто велику залежнiсть вiд тиску ВлзнизуВ». ВлБатьки-засновникиВ» КонституцiСЧ США визначили шiсть головних принципiв:

- рiвнi права штатiв;

- наявнiсть трьох органiв правлiння (трьох гiлок СФдиноСЧ влади);

- рiвнiсть громадян перед законом;

- правлiння законiв, але не людей;

- змiна форми правлiння шляхом змiн у КонституцiСЧ;

- визнання КонституцiСЧ США, законiв Конгресу i угод США
найвищим правом на територiСЧ краСЧни.

Як бачимо, все це повнiстю вiдповiдаСФ загальнодемократичним нормам.

Творцi КонституцiСЧ США намагались також уникнути ВлнадмiрностейВ» демократiСЧ створенням системи Влстримувань i противагВ» - цiСФСЧ суто американськоСЧ новацiСЧ. Ця система передбачаСФ полiтичну i правову незалежнiсть Президента, законодавцiв i суддiв, залежних один вiд одного у виконаннi конституцiйних обов'язкiв.

Полiтична незалежнiсть гарантуСФться тим, що всi органи влади отримують рiзнi джерела формування (легiтимацiСЧ повноважень): кожному призначена ВлсвояВ» категорiя виборцiв i механiзм легiтимацiСЧ:

- Президента обираСФ весь народ через колегiю виборцiв (це двоступенева легiтимацiя).

- Сенаторiв обираСФ електорат штатiв (до 1913 р. - легiслатури штатiв - законодавчi збори).

- Конгресмени обираються прямим (одноступеневим) голосуванням виборчого корпусу штатiв.

- Членiв Верховного Суду призначаСФ Президент Влза порадою i за згоди СенатуВ».

Конституцiя також надiляСФ означенi державнi iнститути рiзними строками повноважень. Це своСФрiдна ВлтурботаВ» батькiв Основного закону про те, щоб емоцiйна i недосвiдчена в полiтицi бiльшiсть змогла контролювати одразу лише один державний орган. Цим досягаються двi мети: не обмежуються права меншостi i попереджуСФться дестабiлiзацiя суспiльства.

Правова незалежнiсть трьох гiлок влади забезпечуСФться механiзмом взаСФмоконтролю i сумiжноСЧ компетенцiСЧ, що включаСФ доктрину розподiлу влади в поСФднаннi з системою Влстримувань i противагВ». У ньому уособлюСФться скорiше взаСФмозалежнiсть, нiж залежнiсть.

РозкриСФмо анатомiю цього правового механiзму:

- Президент маСФ право вето, але обидвi палати Конгресу разом здатнi вiдхилити його.

- Президент несе вiдповiдальнiсть за виконання законiв, але залежить вiд Конгресу, який асигнуСФ кошти, на дiяльнiсть виконавчих вiдомств i реалiзацiю законiв.

- Сенат i палата представникiв мають право абсолютного вето стосовно один одного.

- Верховний Суд може визнати невiдповiдними КонституцiСЧ закони, прийнятi Конгресом i пiдписанi Президентом.

- Суддi до Верховного Суду призначаються Президентом, за-тверджуються Сенатом i не можуть бути усуненi з посади в порядку iмпiчменту.

- Сенат маСФ право блокувати призначення осiб, пропонованих Президентом на федеральнi посади.

- Обидвi палати здатнi усунути самого Президента шляхом процедури iмпiчмента; у палатi представникiв iнiцiюСФться iмпiчмент, Сенат розглядаСФ його на заключнiй стадiСЧ.

- Президент укладаСФ угоди вiд iменi США, але вони пiдлягають ратифiкацiСЧ лише за згоди 2/3 Сенату (не менше 67 сенаторiв).

Розосередження та взаСФмозалежнiсть органiв влади - нарiжний камiнь легiтимного конституцiйного правлiння. ВлСтримування i противагиВ» вiдiграють подвiйну роль: по-перше, вони заохочують спiвробiтництво, по-друге - створюють потенцiал для конфлiктiв. Конфлiкти розв'язуються шляхом переговорiв, угод i компромiсiв.

ВзаСФмовiдносини контролю i нагляду передбаченi для федерацiСЧ i штатiв. Розподiл влади та Влстримування i противагиВ» дiють по горизонталi (Президент - Конгрес - Верховний Суд) i по вертикалi (Федерацiя - Штати). Дж. Медiсон вiдзначав, що в американськiй республiцi влада, вiддана народом, спочатку дiлиться мiж двома урядами (федеральним i в кожному штатi), потiм кожна з них розподiляСФться мiж рiзними i вiдокремленими один вiд одного iнститутами; звiдси - подвiйний захист громадян.

РЖдея роздiлених, але врiвноважених сил була, по сутi, полiтичним втiленням закону Ньютона, що володiв умами мислителiв XVII-XVIII ст. ОднiСФю з причин запозичення римського принципу було бажання американцiв уникнути появи полiтичних партiй, нiбито згубних для демократiСЧ.

Докладний аналiз розподiлу влади в найсильнiшiй державi свiту даСФ уявлення про президентський тип республiки. Загалом подiл республiканського устрою на три типи республiк -

президентськi, парламентськi i змiшанi (президентсько-парламентськi i парламентсько-президентськi) обумовлений особливостями розподiлу влади.

Вирiзняють такi вiдмiнностi мiж президентською i парламентською республiками:

- у механiзмах формування iнститутiв трьох гiлок влади;

- у представництвi вищоСЧ виконавчоСЧ i частково законодавчоСЧ влади Президент - вiн же i Прем'СФр-мiнiстр -- маСФ визначенi законодавчi повноваження;

- у взаСФмоконтролi гiлок влади (наявностi рiзних механiзмiв Влстримувань i противагВ»).

Характернi риси президентськоСЧ республiки:

- поСФднання повноважень голови держави i голови уряду в однiй вищiй службовiй особi;

- позапарламентський спосiб обрання Президента i формування уряду;

- вiдсутнiсть в уряду права розпуску вищого законодавчого органу, а в парламенту - вiдсутнiсть права приймати вотум недовiри до уряду;

- заборона на сумiщення депутатських повноважень i мiнiстерських посад.

Характернi риси парламентськоСЧ республiки:

- парламент СФ центральним суб'СФктом влади в державi;

- парламент формуСФ виконавчу i судову гiлки влади;

- прем'СФр-мiнiстр призначаСФться парламентом;

- парламент маСФ право виразити вотум недовiри урядовi;

- президент виконуСФ суто представницькi функцiСЧ.

Змiшаному типу не властивi сталi риси обох республiк, змiшана республiка тяжiСФ до однiСФСЧ з них. Головна СЧСЧ риса - подвiйна вiдповiдальнiсть уряду: перед президентом i перед парламентом. За цiСФСЧ форми правлiння сильна президентська влада поСФднуСФться з ефективним контролем парламенту за дiяльнiстю уряду.

Зразком такоСЧ республiки СФ Францiя. У цiй краСЧнi президент i парламент обираються незалежно один вiд одного. Парламент не може усунути президента, а президент маСФ право розпустити парламент на 6 мiсяцiв за обов'язковоСЧ умови оголошення дати позачергових парламентських виборiв. Президент - голова держави i верховний головнокомандувач, у нього СФ вiдкладальне вето на рiшення парламенту, а також право одноосiбного введення надзвичайного стану (тобто правлiння на основi ордонансiв - прези-дентських указiв).

Президент призначаСФ прем'СФр-мiнiстра, парламент лише затверджуСФ запропонований прем'СФром склад уряду. Глава держави головуСФ на засiданнях уряду, затверджуСФ його рiшення i цим контролюСФ його дiяльнiсть. Вiн не маСФ право законодавчоСЧ iнiцiативи, але може оголосити референдум з питань, з яких не вдалось дiйти згоди з парламентом. Президент особисто i постiйно керуСФ армiСФю, державного безпекою i зовнiшньою полiтикою. Цi нормативнi повноваження запозиченi з КонституцiСЧ СПРЖА.

Парламент здiйснюСФ контроль над урядом через утвердження щорiчного бюджету та винесення йому вотуму недовiри. Конституцiя V Республiки передбачаСФ лише один випадок юридичноСЧ вiдповiдальностi президента перед парламентом: зрада батькiвщинi, це обвинувачення висуваСФться вiд iменi обох палат. Палати обирають Вищий суд з 24 парламентарiСЧв, якi здiйснюють суд над президентом.

Нiмеччина - зразок парламентськоСЧ республiки. Президент обираСФться парламентом краСЧни -- Федеральними зборами -- i виконуСФ головним чином представницькi, юридичнi i парламентськi функцiСЧ. Фактичним керiвником держави СФ канцлер -- прем'СФр-мiнiстр, вiн СФ головою виконавчоСЧ влади i лiдером партiСЧ, що перемогла на виборах до парламенту.

Такi типи республiк у ВлчистомуВ» виглядi зустрiчаються рiдко. Формою правлiння в АнглiСЧ, ШвецiСЧ, ДанiСЧ, БельгiСЧ тощо СФ конституцiйнi монархiСЧ, але фактично це парламентськi республiки, оскiльки головним суб'СФктом влади в цих краСЧнах СФ парламент.

10.Влада i власнiсть

Спiввiдношення влади i власностi вирiшальним чином визначаСФ суспiльну ситуацiю.

РЗх зрощення означаСФ несвободу особистостi та антилiберальний режим для всього суспiльства. Влада i власнiсть були сумiщенi в докапiталiстичних системах: влада як насилля i гнiт була ВлвбудованаВ» у виробничi вiдносини i виявлялась у формi позаекономiчноСЧ залежностi. Рабовласники i феодали одночасно СФ носiями влади i власностi, СЧх опоненти раби та крiпаки були вiдстороненi бiд влади i вiд власностi. У капiталiстичному суспiльствi влада набуваСФ рис iнституту, що концентруСФ позаекономiчнi зв'язки в суспiльствi.

На Заходi, на вiдмiну вiд Сходу, Вллюдина полiтичнаВ» виникаСФ одночасно з Вллюдиною економiчноюВ». В перiод поСФднання влади i власностi криза власностi (економiки) вела неминуче до кризи влади. Пiсля вiдокремлення влади вiд власностi в капiталiстичному суспiльствi економiчнi кризи вже не викликали державних криз.

Приклад РосiСЧ доводить, що поСФднання влади i власностi завжди обумовлюСФ вiдсутнiсть полiтичноСЧ свободи в суспiльствi: концентрацiя влади означала концентрацiю державноСЧ власностi. Перерозподiл власностi здiйснювався силовим способом i призводив до нового поневолення соцiальних низiв. Починаючи з епохи РЖвана IV, влада стала СФдинодержавною i в боротьбi з боярською опозицiСФю здiйснила перерозподiл власностi (земельноСЧ) на користь держави i перетворила вiтчизняну монархiю в майнову; росiйський цар став Влпершим помiщикомВ». З часiв Петра РЖ iмперська влада стала монополiСФю, навiть церква перетворилась на державне вiдомство. Ленiнська епоха трансформувала владу в тоталiтарну форму. Всi соцiальнi цiнностi - багатство, заможнiсть, етнiчна належнiсть стали вiдносними. Влада стала синонiмом функцiСЧ партiСЧ. Сталiнiзм надав ранньому тоталiтаризму довершеностi, вiдсунувши питання про власнiсть на заднiй план; колективна власнiсть стала додатком до абсолютноСЧ влади.

Соцiально-полiтична iсторiя РосiСЧ - це iсторiя зрощення влади з власнiстю, що не припускаСФ свободи iндивiда. За Локком однiСФю з передумов свободи в його ВлтроСЧстiй формулi громадянських правВ» СФ володiння власнiстю. ПоСФднання двох основоположних соцiальних принципiв викликало консервацiю позаекономiчного примусу i встановлення авантюристичного типу правлiння - обмiн фiзичного простору в iм'я змiцнення влади. Влада стала орiСФнтиром - детермiнантою державноСЧ полiтики багатьох поколiнь полiтикiв. Усi цiнностi, у тому числi й власнiсть, розмiнювалися з метою змiцнення i нарощування обсягiв влади. У Ленiна це розвал РосiйськоСЧ iмперiСЧ заради комунiстичного експерименту; у Сталiна - розвал III РЖнтернацiоналу заради продовження цього дослiду в однiй окремо взятiй краСЧнi; у Горбачова - зруйнування Схiдного блоку (трофея другоСЧ свiтовоСЧ вiйни) в iм'я вдосконалення збудованого соцiалiзму в однiй краСЧнi, в РДльцина - вiдмова вiд комунiстичного експерименту з метою узурпацiСЧ влади в Росiйськiй ФедерацiСЧ.

Квiнтесенцiя конвертацiСЧ влади у власнiсть - це поява самодостатньоСЧ верстви номенклатурно-ринкових нуворишiв як прямого продукту номенклатурноСЧ приватизацiСЧ загальнонародноСЧ власностi. Такою СФ еволюцiя тоталiтарного зрощення влади i власностi без присутностi Вллюдини полiтичноСЧВ» з народних мас.

11.Психологiя влади

ВлРЖндивiдуальнеВ» обличчя влади обумовлене цiлим комплексом причин, у тому числi психологiчних. Влади прагнуть iндивiди, надiленi рiзними психологiчними якостями, i в кiнцевому пiдсумку цi iндивiди надають владi соцiально деструктивну або соцiально-перетворюючу властивiсть. Аналiз iндивiдуальноСЧ потреби у владi даСФ можливiсть визначити СЧСЧ можливе функцiонування i тип полiтичного режиму:

- Потреба у свободi породжуСФ ставлення до влади як потяг до iндивiдуальноСЧ незалежностi i самостiйностi, що формуСФ тип нонконформiста; цiй владi призначено стати виразником

- iндивiдуальноСЧ свободи, а отже, i утвердження лiберальних цiнностей у межах всього суспiльства.

- Потреба в самоствердженнi формуСФ ставлення до влади як до можливостi панування над iншими i до джерела престижу, компенсацiСЧ власноСЧ неповноцiнностi, що породжуСФ тип диктато-ра, який не узгоджуСФться з соцiальними потребами громадян.

- Гедонiстичний потяг до влади (грецьке гедоне - насолода). Таке ставлення до влади як до джерела матерiального благополуччя формуСФ полiтичний тип конформiста - найбiльш несприятливий з позицiСЧ самоСЧ сутностi влади; такi iндивiди роблять полiтикуВ» в iм'я власного ВляВ» i тому здатнi до безпринципних компромiсiв.

- Потреба в самовираженнi i ставлення до влади як до гри -- це вираз соцiальноСЧ авантюристичностi, яка СФ аномалiСФю; полiтична авантюра СФ багатошаровий соцiально-полiтичний феномен: у ньому поСФднуються особисте i соцiально значуще, авантюризм здатний спекулювати як на лiберальних цiнностях, так i на консервативних iдеалах, що робить його однаково небезпечним для будь-якого суспiльства.

- Потреба стати особистiстю в СЧСЧ усвiдомленому ставленнi до влади як до функцiонального служiння людям формуСФ полiтичного функцiонера демократичного типу.

Слiд зазначити, що розбещення владою можуть зазнавати всi типи особистостей. Влада деформуСФ iндивiдiв через цiлий комплекс причин:

- на рiвнi полiтичного лiдера i на рiвнi рядового об'СФкта влади спостерiгаСФться феномен деiндивiдуалiзацiСЧ моральностi;

- лiдер розпорошуСФ своСЧ сили, прагнучи обiйняти i осягнути всю багатофункцiональнiсть влади, навiть володiння харизматичними якостями не СФ гарантiСФю вiд деградацiСЧ особистостi за рядом ознак: з одного боку, лiдеру необхiднi доброта, спiвчутливiсть i терпимiсть, а з iншого - необхiдний прояв волi, обов'язковоСЧ для керiвника, а це далеко не завжди адекватно сприймаСФться;

- рядовий громадянин як суб'СФкт, об'СФкт i ресурс влади зазнаСФ впливу офiцiйноСЧ iдеологiСЧ, досить часто вона не сприймаСФться як ВлсвояВ», така, що вiдповiдаСФ його внутрiшньому ВляВ»; у нього розвиваСФться ортогональнiсть мiж зовнiшнiм формально-вербальним сприйняттям влади i реальною поведiнкою;

- за суспiльством, що зазнаСФ модернiзацiСЧ, тягнеться шлейф авторитарно-тоталiтарноСЧ iдеологiСЧ, яка порiвняно легко засвоюСФться маргiнальними елементами;

- сила влади виявляСФться в законах, влада сили -- за допомогою всильноСЧ рукиВ», привид диктатури з'являСФться тодi, коли маси думають про неСЧ i готовi сприйняти СЧСЧ за умови негайноСЧ компенсацiСЧ;

- насилля запрограмоване в психологiчному кодi людей i виявляСФться в переломнi часи;

- сама природа людини передбачаСФ сприйнятливiсть людей до авторитарних форм влади, навiть демократичнi форми влади не виключають проявiв девiантноСЧ поведiнки суб'СФктiв полiтики.

Висновки

Полiтична влада - полiфункцiональний багатоаспектний соцiальний феномен з багатьма вимiрами.

Гносеологiчний аспект влади. Влада СФ цiлеспрямованим способом утилiзацiСЧ знань. За своСФю природою вона СФ поСФднанням знань i волi. Знання необхiднi для усвiдомленого розрахунку ДРЖЙ i СЧх наслiдкiв, запровадження рацiонального; воля виявляСФться в жорсткому пiдкореннi дiй метi, в цiлеспрямованостi. Це обов'язковi компоненти влади; без знань влада стаСФ iмпульсивною i нерацiональною; без волi вона буде недiСФздатною. Порушення оптимуму знань i волi обертаСФться дисфункцiями влади.

Соцiальний аспект влади. Влада СФ силове вiдношення, яке виражаСФ домiнування. Чинник сили випливаСФ iз загальноСЧ логiки вiдправлення владних функцiй як функцiй соцiальних.

Органiзацiйний аспект влади. Влада СФ ресурс, який втiлюСФться в наведеннi соцiального порядку.

Психологiчний аспект влади. Влада СФ вiдношення лiдерства, асиметричне суб'СФкт-об'СФктне вiдношення з вiдокремленням ведучоСЧ i веденоСЧ сторiн.

Полiтичний аспект влади. Влада СФ спосiб здiйснення впливу i примусу вiдповiдно до фактичного балансу сил.

Економiчний аспект влади. Влада в полiтичнiй сферi СФ те саме, що грошi у сферi економiки; функцiональна близькiсть грошей i влади робить можливими СЧх взаСФмоперетворення: грошi можуть перетворюватись у полiтичну владу так само, як i остання -у грошi.

У соцiопатичному словнику влада визначаСФться нетрадицiйно: вона розглядаСФться як тягар вiдповiдальностi за державу i суспiльство, який з бiльшим бажанням покладають на себе, анiж розлучаються з ним.

Дiйсно, у трiадi Влносiй влади - влада - суспiльствоВ» в безсумнiвнiй перевазi опиняСФться носiй влади. В усiх вище розглянутих аспектах влада бiльш схильна до того, хто нею володiСФ, нiж до того, хто СФ СЧСЧ об'СФктом. Повноваження, привiлеСЧ, престиж i таке iнше розлучають владу i маси; влада поСФднуСФ конформiзм, авантюризм, гедонiзм - все те, що робить СЧСЧ неминучим злом. Тому суспiльство покликане встановити такi фiльтри на шляху до влади, якi б дозволяли уникнути СЧСЧ негативних проявiв.

Список використаноСЧ лiтератури

1. Ашин Г.К. Современные теории элиты: Критический очерк. - М., 1985.

2. Бебiк В.М. Базовi засади полiтологiСЧ: iсторiя, теорiя, методологiя, практика. - К., 2000.

3. Бодуен Жан. Вступ до полiтологiСЧ. - К., 1995.

4. Зеркин Д.П. Основы политологии. - Ростов-на-Дону, 1996.

5. Мангейм Дж.Б., Рич Р.К. Политология: Методы исследования. - М., 1997.

6. Мельник В.А. Политология. - Минск, 1996.

7. Политология: Учеб. пособ. для техн. университетов / Под ред. М.А. Василика. 3-е изд. - СПб., 2000.

8. Полiтологiя/А. Колодiй, В. Марченко, Л. Климанська, Я. Комина; За наук. ред. А. Колодiй. - К., 2000.

9. Холод В.В. ЛекцiСЧ з полiтологiСЧ: Навч.посiб. - 2-ге вид., - Суми: ВТД тАЮУнiверситетська книгатАЭ, 2003. - 408с.

5ro4ka.ru

demo

Выполняет на заказ

дипломные, курсовые работы, рефераты, эссе, любых расчеты, бизнес-планы, другие научные работы по приемлемым ценам....

К вашим услугам онлайн-консультант, позволяющий всегда держать руку на пульсе заказ....

подробнее

Наши возможности